Ленґдон обернувся. Його друг широко посміхався, і професор пригадав, що Пітер дійсно вже промовляв раніше фразу «Славімо Господа» — ще в масонській бібліотеці. «А я не звернув на це уваги».

З холодком у душі Ленґдон збагнув, наскільки доречним було те, що легендарна масонська піраміда привела його сюди, на величний обеліск Америки, символ містичної древньої мудрості, який здіймався до небес у самому центрі столиці їхньої країни.

Ленґдон зачудовано рушив проти годинникової стрілки по периметру крихітної кімнати й зупинився біля ще одного оглядового вікна...

Північного.

І поглянув у нього на добре відомий силует Білого дому, що виднівся перед ним. Він підвів очі до обрію, де пряма лінія Шістнадцятої вулиці тягнулася на північ до Храмового дому.

Напрямок — на південь від Гередому.

Він пішов далі по периметру до наступного вікна. Подивившись на захід, Ленґдон ковзнув поглядом по довгастому прямокутнику ставка, що блищав у світлі прожекторів, і прикипів очима до меморіалу Лінкольна, будівлі в стилі класичної грецької архітектури, на створення якої надихнув афінський Пантеон та храм Афіни — богині героїчних звершень.

«Annuit coeptis, — подумав Ленґдон. — Бог сприяє нашим звершенням».

Пройшовши до останнього вікна, професор поглянув на південь через води Припливного резервуару, де яскраво світився в темряві меморіал Джефферсона. Ленґдон знав, що положистий купол цієї споруди було скопійовано з Пантеону, першої домівки великих богів римської міфології.

Подивившись в усіх напрямах, Ленґдон пригадав аерофотознімки парку Нешнл Молл, чиї чотири алеї простягаються від монумента Вашинґтона на всі чотири сторони світу. «Я стою на перехресті Америки».

Ленґдон повернувся туди, де стояв Пітер. Його наставник сяяв од радості.

— Що ж, Роберте, це воно і є. Втрачене Слово. Тут воно і сховане. Саме сюди і привела нас масонська піраміда. — Ленґдон не відразу усвідомив почуте. Бо вже геть забув про Втрачене Слово. — Роберте, я не знаю людини, більш гідної довіри, аніж ти. І після ночі, яку нам довелося пережити, я гадаю, що ти заслуговуєш на те, щоб знати, до чого все це. Як і сказано в легенді, Втрачене Слово і справді сховане біля підніжжя гвинтових сходів. — І він кивнув на глибоченну зяючу шахту сходів.

Не встиг Ленґдон відчути твердий грунт під ногами, як його знову збили з пантелику.

Пітер швидко видобув з кишені маленький предмет.

— Ти пам’ятаєш оце?

Ленґдон взяв кубоподібну коробку, яку колись давно ввірив йому Пітер.

— Так... але мені здається, що з мене вийшов поганий хранитель...