— Отже, чисті, — підсумував Марсель.

— Не просто чисті, — надломленим голосом додав Ґуерін, — Ротко також напрочуд досвідчений. «ААРОН 44» — це новий літак, сумніваюсь, що ви знайдете багато пілотів, які налітали на ньому більше 518 годин.

— До речі, що з Радиславом? — уперше від початку наради озвалась Діана.

Чоловіки, як за командою, повернулися до неї. Діана, не напружуючись, читала по обличчях, довкола чого крутяться їхні думки. Чому жінка? Чому така молода? І звідки вона знає французьку?

— Поки без змін, — розвів руками Марсель. — Вчора ввечері йому зробили операцію на шиї — зафіксували зміщені хребці за допомогою титанових імплантатів. Крім того, у нього зламані семеро ребер, розтрощена права гомілка і сильно пошкоджені внутрішні органи. Я розмовляв з доктором Бланкардом з Європейського шпиталю, який каже, що наступні два-три дні стануть вирішальними. Якщо Радислав протримається до понеділка, то житиме. Якщо житиме, то… можливо… до кінця наступного тижня опритомніє.

— Він би багато чого міг пояснити, — промовила Діана.

— Так, — погодився Марсель

— Припиніть шукати лайно там, де його немає! — мотнувши головою, наче буйвіл, що намагається підчепити рогами тореадора, рявкнув Робер Паск’єр. — Досить перекидати вину на мертвих і майже неживих! Нехай краще цей пан, — начальник наземних служб аеропорту тицьнув пальцем (на цей раз вказівним) у напрямку Жерара Пеллеріна, — розкаже нам, як він примудрився загубити посеред летовища дванадцятитонний снігоочисник.

— Та що ти знаєш про управління аеропортом? — вишкірившись, парирував Жерар.

— Це говорить людина, яка половину життя обстрілювала дохлими курками літаки? — Робер Паск’єр скорчив презирливу міну.

Лакруа, Монін, Ґуерін і його заступник розсміялися; дехто — стримано, впівголосу, інші — дзвінко й заливисто, не криючись і не переймаючись, що подумає Пеллерін. Навіть представник EASA, який до цього мовчки спостерігав за нервозною нарадою, стиха пирхнув. Не сміялись лише Денис і Діана, не зрозумівши жарту.

Жерар Пеллерін побагровів і розкрив рота, збираючись відреагувати, мабуть, не менш грубо й дошкульно, проте його обірвав розкотистий вигук Марселя:

— Тихо! — слідчий стукнув по столу кулаком, причому так сильно, що вібрація через підлогу передалась на Діанине крісло. Вона з цікавістю зиркнула на француза; таким вона його ще не бачила: великі круглі очі блищали й мінилися, наче залишена на сонці ртуть. — Тихо, — спокійніше повторив він. — Не перетворюйте нараду на бедлам. У нас є важливіші справи, — він глипнув на Дениса, потім перевів погляд на Діану: — Ваш колега, наскільки мені відомо, не знає французької.