— Ось лише сьогодні я не змогла програти. Я мала б повернутися додому без цента в кишені: як можна зосередитися, якщо постійно запитують, які вітаміни я приймаю, де я робила профілактику обличчя й тому подібне, і мусиш щось вигадувати у відповідь, намагаючись не заплутатися у власній брехні.

— Важкувато тобі було, — поспівчував Ральф, намагаючись не посміхатися.

— Дуже важко. Але замість того щоб програвати, я загрібала гроші. І знаєш чому, Ральфе?

Він знав, але похитав головою, даючи змогу Луїзі сказати все самій. Йому подобався звук її голосу.

— Це все аури. Я не завжди знала точно, які карти у них в руках, але навіть тоді була впевнена, у кого хороші, а в кого погані. Я не завжди бачила аури — ти ж знаєш, вони приходять і відходять, — але однаково я грала краще, ніж будь-коли. А потім я почала спеціально програвати, щоб вони не зненавиділи мене. І знаєш що? Навіть спеціально програвати виявилося дуже важко. — Луїза глянула на свої руки, потім раптом захвилювалася. — А повертаючись додому, я зробила вчинок, якого соромлюся.

Ральф знову побачив її ауру: нечітку молочно-сіру примару, в якій кружляли малюсінькі темно-сині крапельки.

— Перш ніж розказати, послухай мене. Може, я розповім тобі про щось подібне.

І він оповів їй про свою зустріч із місіс Перрін, коли він, сидячи на веранді, їв і чекав Луїзу. І щойно він зізнався в тому, що вчинив зі старенькою леді, у нього знову запалали вуха.

— Так, — мовила Луїза, коли Ральф закінчив своє оповідання. — Те саме зробила і я… Але я не хотіла, Ральфе… Принаймні, я не думаю, що діяла усвідомлено. Я сиділа на задньому сидінні автомобіля поруч із Міною, вона весь час базікала про те, як я змінилася, як помолодшала, і я подумала — мені соромно говорити про це вголос, але краще сказати, — я подумала: «Зараз я заткну тобі рота, дурна заздрісна дурепо». Тому що вона заздрила, Ральфе. Я бачила це по її аурі. Не дивно, що ревнощі називають зеленооким чудовиськом? Загалом, я показала пальцем у вікно й сказала: «О, Міно, який чарівний будинок». А коли вона відвернулася, щоб глянути, я… Я зробила те саме, що й ти, Ральфе. Тільки я не згортала долоню трубочкою. Я просто вигнула губи… Ось так… — І Луїза продемонструвала, ставши схожою на жінку, що приготувалася до поцілунку, і Ральфові непереборно захотілося скористатись цим… — І я вдихнула велику хмару її поля.

— І що сталося? — з цікавістю запитав Ральф. Луїза болісно розсміялася:

— Зі мною чи з нею?

— З вами обома.

— Міна підстрибнула й ляснула себе по шиї. «На мені жучок! — вигукнула вона. — Він укусив мене! Зніми його, Лу! Допоможи, будь ласка!»