«Е. Д. — Е. Д. 5-8-87».

Дві ідентичних обручки.

8.

Одна в руці, інша на підлозі, ніяких див. Принаймні, Ральф їх не бачив.

Луїза потягнулася до обручки, яка замінила першу, і взяла її в руки. Поки вони розглядали її, над підлогою розлилося примарно-золотаве світіння, яке ущільнилося в третю обручку. Як і в перших двох, із внутрішнього боку був напис: «Е. Д. — Е. Д. 5-8-87».

Ральф пригадав ще одну розповідь — не довгу казку Толкіна про персні, а розповідь лікаря Цейсса, яку він читав дітям сестри Керолайн на початку п’ятдесятих. Минуло стільки років, але Ральф ніколи не забував цю казку, більш глибоку й хвилюючу, ніж звичні оповідки лікаря про пацюків і котів. Казка називалася «П’ятсот капелюхів Бартолом’ю Каббінса» — не дивно, що він згадав про неї зараз.

Бідолаха Бартолом’ю, на жаль, прийшов у місто із села саме в той момент, коли там був Король. У присутності монарха всі його піддані мусили знімати капелюха, і Бартолом’ю безуспішно намагався впоратися із цим завданням: щоразу на місці знятого капелюха з’являвся точнісінько такий же.

(— Ральфе, що відбувається? Що це означає?)

Він похитав головою, переводячи по колу погляд з одного персня на інший. Три однакових персні, як і капелюхи бідолашного Бартолом’ю Каббінса, які він намагався зняти.

Хоча ні, за деякий час капелюхи на голові нещасного Бартолом’ю почали змінюватися, стаючи все вищими й вигадливішими.

«Невже те саме буде відбуватися й з перснями, Ральфе? Ти впевнений?»

Ні, він так не вважав. Піднявши перший з них, Ральф відчув різкий біль. Луїза, однак, не виявила ніяких ознак фізичного дискомфорту.

«І голоси — я не чув їх, коли Луїза піднімала другий перстень».

Ральф нахилився й підібрав третій. Ні болю, ні крику предметів, які були тут стінами, — лише тихий спів. А в цей час на місці попередніх перснів матеріалізувався четвертий, але Ральф лише мимохідь глянув на нього. Він дивився на перший перстень, що лежить між лінією любові й лінією життя на долоні правої руки.

«Один перстень, щоб правити всім сущим, — подумав він. — Один перстень, щоб зв’язати їх усіх. І це саме ти, красунчику. Усі інші — підробка».

Це можна й перевірити. Ральф приклав персні до вух. Той, що в лівій руці, мовчав; у правій же — той, якого він дістав із савана, — слабко відлунював останнім зойком чорної кулі.

Перстень у правій руці був живий.

(— Ральфе?)

Холодний, вимогливий потиск руки Луїзи. Ральф глянув на неї й викинув перстень з лівої руки. Підняв іншу руку і, як у телескоп, уважно подивився на напружене, дивно молоде обличчя Луїзи крізь обручку.