(— Так. А тепер ходімо — виберемося звідси, поки ще є змога.)

Ральф дав Луїзі змогу першою пролізти під обіднім столом, потім, опустившись на коліна, поповз слідом. На мить затримався й оглянувся через плече. Перед його очима постало жахливе видовище: хоча дзижчання не повернулося, навколо фальшивого персня утворювався саван, приглушаючи блиск золота.

Ральф як заворожений дивився на це, потім зусиллям волі відвів погляд і поповз далі.

9.

Ральф побоювався, що вони витратять дорогоцінний час, кружляючи заплутаним лабіринтом складу Атропоса, але повернення назад виявилося справою неважкою, їхні власні сліди, підталі, але цілком видимі, виявилися чудовим гідом. Коли жахлива кімната залишилася позаду, Ральф відчув себе набагато сильнішим, однак Луїза аж похитувалася.

Опинившись у брудному житлі Атропоса, Луїза налягла на Ральфа всією своєю вагою. Він запитав про її самопочуття. Луїза, знизавши плечима, вимучено посміхнулася:

(— Мої проблеми пов’язані з перебуванням у цьому місці. І неважливо, наскільки високо ми піднялися, однаково тут жахливо. Як тільки я потраплю на свіже повітря, мені стане краще. Чесно.)

Ральф сподівався, що вона права. Тепер, входячи в лігвище Атропоса, він уже придумував привід, щоб відправити Луїзу вперед. Це дало б йому змогу швидко обшукати приміщення. Якщо він не знайде сережки, отже, вони все ще у вухах Атропоса.

Ральф помітив, що комбінація знову визирає з-під спідниці Луїзи, і хотів сказати їй про це, та раптом бічним зором уловив неясний рух. Він подумав, що по дорозі назад вони забули про обережність — можливо, через утому, — і тепер за безтурботність їм доведеться платити високу ціну.

(— Луїзо, обережно!)

Занадто пізно. Ральф відчув, як сіпнулася її рука, коли істота в брудному халаті обхопила її за талію й потягла назад. Голова Атропоса не сягала Луїзі й до пліч, однак карлик все-таки простяг своє брудне лезо над нею. Коли Ральф інстинктивно кинувся до Атропоса, той опустив скальпель, торкаючись лезом перлово-сірої «мотузочки», що виходила з німба навколо її голови. Карлик ощирився в торжествуючій усмішці:

(— Ані кроку вперед, шот-таймере… Ні єдиного!)

Що ж, принаймні йому не треба турбуватися про вкрадені сережки Луїзи. Вони блищали в мочках вух Атропоса. Радше саме їхній вигляд, а не окрик утримав Ральфа.

Скальпель піднявся вгору… але тільки трішки.

(— Здається, ви в мене дещо забрали, шоттери? Не треба заперечувати, я знаю. А тепер ви мені його віддасте.)

Скальпель знову наблизився до «мотузочки» Луїзи й тупим кінцем погладив її.

(— Ти повернеш мені його, інакше ця сучка вмре у тебе на очах, а ти будеш стояти й спостерігати, як її аура перетворюється на чорний саван. Подобається така перспектива? Віддавай персня.)