Ральф підвів Луїзу до лавки, на якій стільки віків тому він помітив її: вона плакала після сварки із сином і невісткою… І гірко оплакувала втрату сережок. Біля підніжжя пагорба в сутінках, що згущувалися, біліли дві туалетні кабінки.

Ральф заплющив очі. «Я божеволію, — подумав він, — я мчу до божевілля на швидкісному поїзді. Кого ж обрати? Леді… чи тигра?»

(— Ральфе, потрібно щось робити. Ці життя… Тисячі життів…)

У тьмяному мерехтінні широко розплющених очей Луїзи Ральф побачив, як хтось виходить із «Червоного яблука». Фігура у вельветових штанах і бейсбольній кепці. Незабаром станеться непоправне. Не бажаючи бачити цього, Ральф відкрив очі й глянув на жінку, що сиділа поруч.

(— Кожне життя важливе, Луїзо. Кожне життя).

Він не знав, що саме вона вичитала в його аурі, але це вжахнуло її.

(— Що сталося там, коли я пішла? Що він зробив чи сказав? Розкажи мені. Ральфе! Розкажи!)

То що ж обрати? Себе чи багатьох? Леді чи тигра? Якщо він не вирішить якомога швидше, можливість вибору вислизне в нього з рук — час збігає. Отже, що? Що?

— Нічого… Або і те й інше, — хрипло вимовив він, не усвідомлюючи, що говорить уголос на кількох рівнях одночасно. — Я не хочу вибирати. Не хочу. Ти мене чуєш?

Ральф підхопився з лавочки, дико озираючись довкола.

— Ти мене чуєш? — крикнув він. — Я відкидаю вибір! Або ОБОЄ, або НІХТО!

На одній з алей жебрак, що рився в сміттєвому бачку в пошуках пляшок, оглянувся на Ральфа, а тоді кинувся навтьоки. Він побачив людину у вогні.

(— Ральфе, у чому справа? У кому? У мені? У тобі? Бо якщо причина в мені, я не хочу…)

Ральф глибоко вдихнув, вирівнюючи подих, потім притулився лобом до лоба Луїзи й, дивлячись їй в очі, мовив:

(— Луїзо, справа не в тобі й не в мені. Якби це стосувалося лише нас, я зробив би вибір. Але це не так, і я більше не збираюся бути пішаком!)

Він відпустив жінку й ступив крок убік. Аура Ральфа палала з такою силою, що Луїза затулила долонею очі, немов він якимось чином вибухнув. А коли він заговорив, то в її голові цей голос пролунав дужче від грому:

(— КЛОТО! ЛАХЕСІСЕ! ПРИЙДІТЬ ДО МЕНЕ! НЕГАЙНО!)

3.

Ральф, ступивши кілька кроків, завмер, не зводячи очей з підніжжя пагорба. Двоє підлітків, що сиділи на гойдалці, дивилися на нього з однаковим виразом здивованого переляку. Вони підхопилися й, кинувши запалені сигарети, побігли до вогнів Вітчгем-стріт, немов двійко сполоханих диких оленів.

(— КЛОТО! ЛАХЕСІСЕ!)