Клото щось відповів, але Луїза вловила лише уривок фрази:

(«угода можлива»),

Лахесіс люто захитав головою. Ральф заперечив, а Лахесіс відповів похмурим жестом, імітуючи рух ножиць.

Дивно, але на це Ральф розсміявся й кивнув.

Клото поклав руку на плече свого колеги, щось доводячи, перш ніж обернувся до Ральфа.

Луїза зчепила руки, до нестями бажаючи, щоб вони дійшли згоди. Будь-якої угоди, лише б це втримало Еда Діпно від убивства тисяч людей.

Раптом схил пагорба освітився білим сяйвом. Спершу Луїзі здалося, ніби світло ллється з неба, але тільки тому, що міфи й релігія навчили жінку вважати небо єдиним джерелом надприродного. Насправді ж здавалося, мовби світло виходило звідусіль — його випромінювали дерева, небо, земля, навіть сама вона сяяла.

Потім почувся голос… точніше Голос. Він вимовив лише три слова, але вони дзвоном віддалися в голові Луїзи:

(— ХАЙ БУДЕ ТАК).

Вона побачила, як Клото, личко якого перетворилося в зліпок побожного жаху, поліз у задню кишеню й дістав звідтіля ножиці. Він покрутив їх у руці, мало не впустивши. Луїза відчула щирий жаль до знервованого чоловічка. Потім Клото, взявши ножиці обома руками, розкрив леза.

І знову три слова:

(— ХАЙ БУДЕ ТАК).

Цього разу позаду них спалахнуло так яскраво, що на мить Луїзі здалося, наче вона осліпла. Вона притиснула долоні до очей, але побачила — останньої миті, — як світло сконцентрувалося на ножицях, перетворюючи їх на дві схрещені блискавки.

І не було куди заховатися від цього світла, воно перетворило її повіки й руки, що прикривали очі, на прозоре скло. Сяйво, немов рентгенівські промені, освітило її плоть. Звідкись іздалеку почувся крик — він підозріло нагадував голос Луїзи Чесс:

(— Вимкни! Господи, погаси світло, доки воно не вбило мене!)

Нарешті, коли їй уже здавалося, що вона більше не витримає, світло почало втрачати яскравість і сліпучість. Сяйво зникло — крім залишкового зображення, що плаває серед нової темряви у фантомному образі ножиць, і Луїза повільно розплющила очі. Якусь мить вона бачила лише палаючий синій хрест і подумала, що насправді сліпне. Потім, немов фотографія, почав проявлятися світ. Вона побачила Ральфа, Клото й Лахесіса, що опускали руки і в сліпому подиві оглядалися довкола.

Лахесіс дивився на ножиці в руках свого колеги так, немов ніколи раніше не бачив їх, і Луїза готова була побитися об заклад, що він справді ніколи не бачив їх такими. Леза і далі сяяли, випромінюючи надприродне, казкове світіння вологими краплями.

Лахесіс: (— Ральфе! Це був…)

Луїза не розчула продовження, але голос Лахесіса скидався на тон звичайного селянина, який відчинив двері своєї халупи і виявив, що перед його порогом стоїть сам Папа Римський в оточенні прочан і свити.