Перед очима Глода стояла людина, яку він жодного разу не бачив живою, а мертвою — лише на кількох фотокартках. Цей старий спирався на палицю з вигнутою ручкою і не відходив од офісу Гужви, а охорона вже не наважувалася викидати його за двері втретє, хоча перші два рази зробила це охоче, воювати зі стареньким дуже просто. Зрештою Глод уявив реакцію адвоката. Він не боявся кинутого ним клієнта, бо Юрій Юрійович Пустовіт не мав у цьому житті жодної ваги, взагалі жив за інерцією. Але Гужву лякала його впертість, зовсім не стареча енергія та наполегливість. «Я не хочу, щоб ти жив, — звучали у вухах Глода слова Пустовіта, яких він ніколи не чув. — Але ти можеш купити в мене своє життя. Ти повернеш мені гроші, тоді я перестану ходити за тобою. Я не поїду з міста. Ти повинен знати — я поруч. Та за життя своє можеш бути спокійним». Навряд чи адвокат сприйняв погрози старого серйозно. З другого боку, впертість справді лякала. Дід не зупиниться. До нього вже всі звикли, на старечу постать з паличкою ніхто не реагував, офісна охорона почала навіть відверто насміхатися з Гужви, Глод чув навіть ці насмішки. Пустовітові, на глибоке переконання адвоката, нічого не варто продати «хрущобу», роздобути пістолета — це не складно, коли гроші на руках, — прийти сюди, застрелити кривдника, здатися ментам і померти з почуттям виконаного обов’язку десь на зоні чи просто в слідчій тюрмі.

Покровителі допомагати не хотіли через дріб’язковість проблеми. Принаймні так це виглядало для сторонніх очей. Глод уявив собі панів, схожих на італійських акторів, які грають верхівку мафії в серіалі «Спрут», і навіть почув, яким тоном і куди вони посилають свого холуя в золотих окулярах. Спочатку — телефоном, потім — особисто, радячи приходити додому або до офісу з іншими, серйознішими проблемами. Або взагалі за викликом. І тоді Гужва сам дістає зброю, приходить пізно ввечері до задрипаної квартири свого несподіваного ворога, останній раз пропонує лишити його в спокої, навіть намагається замазати конфлікт п'ятьма сотнями доларів. А коли старий, випивши перед приходом ворога чарку горілки, замахнувся на нього костуром і послав, швидше за все, тими самими словами, що й господарі, Гужва зопалу вихоплює парабелум і стріляє майже впритул. Потім для годиться вкладає йому в руку ножа. Нехай менти думають — тут відбулася бійка, і той, хто стріляв, просто оборонявся. Далі випадає слушна нагода взагалі списати цю справу. На повернення грошей його винаймачі не надто й сподівалися, діяли за принципом: «А раптом вийде», а потім, зітхнувши, списали їх із балансу остаточно…