Наступний крок Баглай обдумував довго. Він готувався до певних перешкод, та, на диво, досить швидко й несподівано їх подолав. Знаючи, на яку годину доставлять квіти, він звично засів у засідку біля офісу «S-каналу», а коли посильний вийшов без букета, швидко надибав на Кловському узвозі таксі. Показав хлопчині за кермом сотку баксів, коротко пояснив: працює в одній конторі один мудило, козел сохатий, гондон латаний, бабки винен конкретні. Квартиру, сучара, поміняв, нової адреси ніхто не знає. Відомо тільки, де працює. Його машину він уже випас, на стоянці стоїть перед входом до офісу. Зараз поїде, треба лоха пропасти. Міг би не пояснювати нічого, просто показати гроші й наказати, як у кіно: «За тією машиною!» Але життя — не кіно, водій може відчути стрьомну тему, почнеться нікому не потрібне й надто вже підозріле для стороннього ока гарикання. А тут Баглай сам розмову почав, можна сказати, довірив сторонній людині власну таємницю. Тому історію драйвер слухав, можна сказати, половиною вуха: очі прикипіли до сотні, та й пацан на бандюка конкретного не схожий. Миршавий, куртка з базару, кепочка. Видно, справді підставили пацанчика…

Олена Суржа не вийшла — вибігла на вулицю за півтори години. Таксист чесно чекав сигналу. За нею мужик поспішав, Баглай уже не раз бачив, як вони разом виходили та приходили. Зазвичай мужик журналістку возив. А сьогодні мало не силою посадив її в службову машину з логотипом каналу на борту. Де стоїть службовий транспорт, Баглай теж за ці дні вивчив. Машина рушила, мужик повернувся назад, а таксі поїхало за телевізійним «Опелем». По дорозі Баглай зазначив: возить всяких телекурвег, сто пудів зарплата реальна, а сам бабки затиснув, хрін моржовий. Таксист погодився з пасажиром, більше вони не розмовляли. Біля нового будинку на Оболоні водій висадив дівчину, Баглай запам’ятав номер будинку та під’їзд, куди вона зайшла, далі гратися не було потреби, розрахувався з драйвером і відпустив машину. Телевізійний водій поїхав назад, але хай це вже нікого не хвилює. Навряд чи таксист комусь щось скаже, навіть навряд чи подумає, кого і для чого за сто баксів сьогодні возив.

При вході сидів консьєрж. Не бабця старенька, не дідок-відставник, справжній охоронець у камуфляжі. Щоправда, не першої молодості. По всьому, якась приватна служба охорони, саджають таких ось болванчиків біля під'їздів більш-менш нормальних будинків, де плата за охорону в квартплату входить. Зате на дитячому майданчику гралися діти з бабусями. Прогулявшись пішки до найближчого метро, Баглай купив у переході величезний і дорогий букет, повернувся і заговорив із бабусями. Нова легенда: його попросили квіти передати Лені, яка живе в цьому будинку, на телебаченні працює. Номер будинку знає, під’їзд йому пояснили який, а ось квартиру, на свій сором, забув. Не нести ж квіти назад, друг образиться, він сам у Стокгольмі на виставці, угоди зі шведами про створення спільного підприємства підписує, а в них дата — шість місяців знайомства. Треба ж так…