— Де знаменита сауна?

— Там, як заходиш у ванну, відразу за ванною двері. Тобі оце зараз припекла та сауна?

— Просто запитую. Я б не ризикував, раптом натиснемо не на той важіль і вибухнемо. Ото Баглай зрадіє!

— Дуже смішно, ідіоте! Ти вмієш вмикати колонку? Без цього вода не нагріється.

— Наука проста, наче палець…

Поки вони освоювали територію, розпалювали колонку, розбиралися з продуктами, готували нехитру вечерю, осінні сутінки поволі огорнули все довкола. Дощ припустив сильніше, краплі заспокійливо тарабанили по віконному склу. Олена визирнула у вікно, гмикнула:

— Правда, жодне вікно в селищі не світиться. Ми тут точно самі.

— Ну, Бог парує.

— До чого ти це сказав?

— Треба ж про щось говорити.

— Давай краще вирішимо, хто де спить. Чаю ще будеш?

— Ні, дякую, — Максим відсунув від себе кухоль. — Є пропозиції? Ти звикла спати в продюсерській спальні?

— Я звикла в спальні, — підтвердила Олена, її тон відчутно змінився, та Глод вдавано не помічав цього. — Ти хочеш лягти біля мене?

— Здається, минулу ніч ми так само ночували в одній кімнаті.

— А цю ніч і всі подальші, скільки там їх вийде, будемо спати окремо.

— Чудово. Тоді я займу весь перший поверх. Тільки якщо стане страшно, кричи.

— Для чого? — Олена демонстративно відчепила від пояса мобільник, поклала у центр столу, відсунувши тарілку з недоїденими шматочками шинки. — Ось, мобільний зв'язок. У тебе вхідні безкоштовно, так само в мене. Я наберу тебе і покличу, коли справді стане страшно. Не вимикай телефон, будь ласка.

Приймаючи її гру, Глод підвівся, вийшов у передпокій, де почепив куртку на вішалку, витягнув із кишені свого мобільника, акуратно поклав на стіл поруч із її трубкою.

— Диви, лежать собі, наче два голубці.