— Не рухайся, — відповідає вона. — У тебе травма голови.

— Норо, — шепочу.

— Зателефонувати Норі? Хто така Нора?

— Я… це моє ім’я.

— Гаразд, Норо. Не хвилюйся. Боляче не буде.

Проте це не так. Усе болить.

Що трапилося?

Що я зробила?

2

2

Щойно прокинувшись, я знала — сьогодні день для пробіжки парком по найдовшому моєму маршруту на п’ятнадцять кілометрів. Осіннє проміння пробивалося крізь плетені штори, вкриваючи позолотою постіль. Пахло дощем, що йшов уночі. За вікном кінчики листочків платана набували золотаво-коричневого відтінку. Я заплющила очі, потягнулася, дослуховуючись до цокання та гулу опалення, приглушеного гуркотом машин, відчуваючи кожен м’яз і насолоджуючись новим днем.

Я завжди починаю ранок однаково. Можливо, через самітне життя, що дає можливість проростати твоїм звичкам. Жодного стороннього втручання, жодних сусідів по кімнаті, котрі випивають залишки молока, жодних котів із клубками їхньої шерсті на килимі. Ти знаєш, що річ, залишена вчора у шафці, вранці опиниться знову у шафці. Ти контролюєш усе.

А можливо, річ у роботі вдома. На відміну від звичного графіку, дні з легкістю перетворюються на хаотичні, змішуючись докупи. Таке буває, що о п’ятій вечора я ще досі у піжамі, а єдина жива душа, котру сьогодні бачила, — молочник. Бувають дні, коли не чую жодного людського голосу, окрім радіо. Але знаєте? Мені це навіть подобається. Нормальне життя письменника у всіх його барвах — ти наодинці з голосами у своїй голові та виліпленими тобою героями. У тиші вони оживають. Проте це не завжди найкорисніший спосіб жити. Що не кажи, а режим важливий. Він дає те, за що можна зачепитися, що відмежовує будні від свята.

Мій день починається так.

О 6:30 вмикається опалення, і гул бойлера мене будить. Перевіряю телефон, аби переконатися, що вночі світові не настав гаплик. Потім просто лежу, дослуховуюся до тріску та скрипу обігрівача.

О 7.00 вмикаю радіо, де вже спіймана хвиля ранкового шоу на «Радіо 4». Дотягуюся до кавоварки, вмикаю її. Вода та кава — мелена «Карт Нуар», загорнута у фільтрувальний папір — ще звечора у кавоварці. Розмір моєї квартири має чимало переваг. Однією з них є те, що, сидячи на ліжку, легко можу дотягнутись і до холодильника, і до кавоварки.

Зазвичай кава готова після того, як по радіо повідомлять останні новини. Піднімаю себе з-під теплої ковдри, п’ю каву з кількома краплинами молока та грінкою, з намазаним малиновим джемом «Бонн Маман» (без масла, і річ не в дієті, просто не люблю таке поєднання).

А от що буде далі, залежить від погоди. Якщо дощ, чи не хочеться бігати — приймаю душ, перевіряю пошту і беруся до роботи.