— У нього є всі щеплення? — запитав Бретт, і від того, що це стало його першим питанням, у неї трішки защеміло серце.

— Аякже, — відповіла Чаріті. — Альва хотів віддати його мені просто так, але я змусила його показати рахунок від ветеринара. Це коштувало дев’ять доларів. Проти чумки й сказу. Він також дав тюбик крему проти кліщів і бліх. Якщо ти не захочеш, Альва поверне мені мої дев’ять доларів.

Гроші стали для них важливими. Деякий час вона не знала, чи зможе зберегти будинок і чи варто навіть намагатися. Вона обговорила це питання з Бреттом, вирішуючи з ним на рівних. У них залишилася невеличка страховка. Містер Шупер із бриджтонського «Каско Банку» пояснив, що коли ці гроші й суму її виграшу покласти на спеціальний трастовий рахунок, то вони становитимуть майже всю суму іпотеки за п’ять років. Вона влаштувалася на пристойну роботу на єдину в Касл-Року фабрику, що робила оптичні вироби, у відділ пакування й маркування продукції. Від продажу інструментів Джо, включно з новим підйомником, вони отримали ще три тисячі доларів. Чаріті пояснила Бреттові, що зберегти будинок можливо, але їм буде несолодко. Альтернативним варіантом була квартира в місті. Бретт думав до ранку, а потім виявилося, що він хоче того ж, чого й вона: зберегти будинок. Отож, вони залишилися.

— Як його звуть? — запитав Бретт.

— У нього немає імені. Його тільки відлучили від матері.

— Породистий?

— Так, — відповіла Чаріті й розсміялася. — Він із дворових усіх мастей і розмірів.

Він усміхнувся, та усмішка вийшла змушеною. Проте для Чаріті це було краще, ніж узагалі ніякої.

— Можна пустити його сюди? Знову падає сніг.

— Можна, якщо заховаєш свої папери. І як зробить калюжу, прибираєш ти.

— Добре.

Він відчинив двері, збираючись вийти надвір.

— Бретте, як ти хочеш його назвати?

— Не знаю, — відповів Бретт. Запала довга-довга мовчанка. — Ще не знаю. Мені треба подумати.

Чаріті здалося, що Бретт плаче, та вона притлумила в собі бажання підійти. До того ж Бретт стояв до неї спиною і вона не могла сказати напевне. Він ставав великим хлопцем, і, хоч як це було боляче, Чаріті розуміла, що великі хлопці зазвичай не люблять, щоб їхні матері знали, коли вони плачуть.

Бретт вийшов надвір і, обережно взявши на руки собаку, заніс його всередину. Цуценя залишалося без імені аж до весни. А тоді, ніхто з них не міг доладно пояснити чому, вони стали кликати його Віллі. Просто ця кличка йому пасувала. Це був невеличкий жвавий короткошерстий собака, найбільше рис у ньому було від тер’єра. Кличка прижилася.

Значно пізніше, навесні, Чаріті трохи підвищили платню. Вона почала щотижня відкладати по десять доларів. Бреттові на коледж.