Розділ 72

Розділ 72

Принц Хуліан дивився з вікна паламаревого «опеля» на довколишній краєвид і намагався зрозуміти дивну поведінку єпископа.

«Вальдеспіно щось приховує».

Ось уже минула година, відколи єпископ тайкома вивів Хуліана з палацу — вже сама по собі дуже дивна дія, — запевняючи, що дбає про його безпеку.

«Просив ні про що не питати… просто довіритися».

Єпископ був йому як рідний дядько, йому дуже довіряв батько Хуліана. Але пропозиція Вальдеспіно сховатися в літній резиденції викликала в Хуліана сумніви з самого початку. «Щось не те. Мене ізолюють — ні телефона, ні охорони, ні новин, ніхто не знає, де я».

Тепер, коли машина перебиралася через залізничні колії біля Будиночка принца, Хуліан дивився на дощану дорогу попереду. У ста метрах попереду виднів в’їзд на довгу алею, яка вела до літньої резиденції.

Хуліан, уявивши собі порожній будинок, раптом відчув інстинктивне бажання бути обережним. Він нахилився вперед і поклав руку на плече паламареві.

— Зупиніть тут, будь ласка.

Вальдеспіно здивовано подивився на нього.

— Але ж ми майже…

— Я хочу знати, що відбувається! — крикнув принц, і в маленькій машині його голос прозвучав ще гучніше.

— Доне Хуліане, сьогодні бурхливий день, але ви маєте…

— Довіряти вам?!

— Так.

Хуліан учепився в плече молодого водія і показав на поросле травою узбіччя.

— Зупиніть тут! — наказав він.

— Їдьте! — у свою чергу, командував Вальдеспіно. — Доне Хуліане, я все поясню…

— Зупиніть машину! — кричав принц.