— От і я так думаю.

— І Едмонд зводив тебе до тієї лабораторії?

— Ні.

— Може, розповів, де вона?

— На жаль, це він тримав у таємниці.

В очах Амбри знову з’явилася тривога.

— Однак, — сказав Ленґдон, — Вінстон нам по секрету розповів, де вона!

Амбра не зрозуміла.

— Та ні, не було такого.

— Запевняю, було, — мовив, усміхнувшись, Ленґдон. — Він практично цілому світу про це сказав.

Не встигла Амбра попросити пояснень, як пілот гукнув:

— ¡Ahí está el estadio![81] — і показав великий барселонський стадіон попереду.

«Швидко ж як!» — подумав Ленґдон, поглянув назовні й пройшовся поглядом уздовж лінії від стадіону до близького ґранд-готелю «Принцеса Софія» — хмарочоса на широкій площі біля проспекту Діагональ. Ленґдон сказав пілотові проминути стадіон і зависнути в повітрі над готелем. Кілька секунд — і гвинтокрил уже знявся на кількадесят метрів угору й завис над готелем, де два роки тому обідали Ленґдон з Едмондом.

«Він казав, що лабораторія за два квартали звідси».

З висоти пташиного лету Ленґдон роздивлявся околиці готелю. Вулиці навколо утворювали не такі прямокутні квартали, як біля Сагради Фамілії, а неправильних та округлих форм.

«Це десь тут».

Дедалі більше сумніваючись, Ленґдон дивився на всі боки, шукаючи ту саму форму, яку йому підказувала пам’ять.

«Де ж воно?»

Тільки поглянувши на північ, у бік кільця на площі Пія XII, Ленґдон відчув слабеньку надію.

— Туди! — сказав він пілотові. — Летіть, будь ласка, до того гаю!