Пілот пішов на зниження й пролетів по діагоналі один квартал на північний захід, відтак зависнув над гаєм, на який показував Ленґдон. Ліс, власне, був частиною великої приватної території.

— Роберте! — крикнула вже з досадою Амбра. — Що ти робиш?! Це ж королівський палац Педральбес! Не міг же Едмонд Вінстона там…

— Нам не сюди, а он туди! — Ленґдон показав на сусідній квартал, розташований точно за палацом.

Амбра нахилилася й стала придивлятися, що так порадувало Ленґдона. Квартал формували чотири добре освітлені вулиці, і перетиналися вони так, що утворювали ромб, розташований у напрямку північ-південь. Єдиним ґанджем фігури був не дуже красивий нижній правий край із нерівним заломом.

— Упізнаєш цю криву лінію? — спитав Ленґдон, показуючи нерівний край ромба — добре освітлену вулицю, чітко помітну на тлі темних дерев з території палацу. — Бачиш вулицю, яка трохи прогинається?

Одразу роздратування Амбри розвіялось, і вона схилила голову набік, придивилася.

— Справді, якась знайома лінія. Де ж я її бачила?

— Поглянь на сам квартал, — мовив Ленґдон. — Ромб, тільки один край неправильний. Поглянь на два маленькі парки при кварталі. — Він показав їх: один круглий посередині, а півкруглий праворуч.

— Таке враження, що я знаю це місце, — сказала Амбра, — тільки не зовсім…

— Подумай про мистецтво, — мовив Ленґдон. — Про колекцію музею Ґуґґенхайма. Про…

— Вінстона! — закричала вона й здивовано поглянула на нього. — План цього кварталу — це ж точно та форма, що на автопортреті Вінстона в музеї Ґуґґенхайма!

Ленґдон усміхнувся.

— Так і є!

Амбра крутнулася до вікна і придивилася до ромбоподібного кварталу. Ленґдон теж поглянув униз і згадав автопортрет Вінстона — химерне полотно, яке не давало йому спокою весь вечір, відколи Вінстон його показав — не дуже доладну роботу в стилі Міро.

«Едмонд просив мене намалювати автопортрет, — казав Вінстон, — і я зробив його».

Ленґдон уже визначив, що око, намальоване приблизно по центру, — характерна деталь Міро — майже напевне вказує на те місце, де існує Вінстон, точку, з якої Вінстон дивиться на світ.

Амбра знову подивилась у вікно, зраділо і вражено.

— Автопортрет Вінстона — це не наслідування Міро. Це мапа!

— Саме так! — мовив Ленґдон. — Оскільки Вінстон не має тіла й фізичного образу себе, то його автопортрет буде радше стосуватися місця, де він розташований, ніж зовнішнього вигляду автора.