— Вибач, що накинувся. Пробач. Мене накрило.

Росіянин лише скосив погляд і промовчав.

— Він розбився? — запитав хлопець.

— Так. — Анна піднялася на руках.

Лоуренс повернув до неї голову:

— Пілот загинув?

— Так.

— Ти впевнена?

Анна намірилася відповісти, що гелікоптер вибухнув, та її випередив Парамонов:

— Навіть якщо не загинув, ти що — полізеш його рятувати? Витягнеш його сюди, на сідло?

Борода задригалася, та водночас із роздратуванням почала розростатися пляма перед очима, й Лоуренс погамував спалах люті. Помовчавши, він сказав:

— Ти переконував, що гелікоптер сюди не дістанеться.

— А він і не дістався! — відрубав Єгор.

— Я про те, що… — хлопець супився, — він прилетів, він долетів сюди, то, може, ми не так і високо?

Парамонов, крекчучи, сів. Поборов напад нудоти, вишкірився, готуючись заперечити, та в очі впало тіло Олівера Морґенштерна, і потріскані губи розслабилися. Росіянин обвів поглядом охлялі обличчя Апшоу, Анни та Лоуренса, а потім із надсадою, через два-три слова зупиняючись, аби хапнути повітря, заговорив.

— Добрі новини, — верхня губа мимоволі смикнулася, так ніби в їхньому становищі залишалося хоч щось добре, — пілот нас побачив і, сподіваюсь, устиг доповісти. Потрібно протриматися, доки рятувальники не додумаються, як нас звідси визволити.

— Ми лежали серед каміння, — промимрив Лоуренс, — він міг не помітити.

— Вона стояла! — Єгор різко, ледь не зі злістю кивнув на Анну, та впевненості в голосі не було. Він знав, як важко керувати гелікоптером на такій висоті, знав, що пілот, зачепившись очима за носову частину фюзеляжа, міг не зауважити Анну, і навіть розгледівши жінку, навряд чи відчув потребу негайно про неї доповісти.

Чоловіки замовкли.

— А які погані новини? — запитала Анна.