Ні, не перепочивало воно в цьому склепі, та Голлі не сумнівалась, що тут, на кладовищі, воно таки побувало, може, навіть перед смертю Мейвіс Голмз і її сина. Голлі здалося (хоч вона розуміла, що це, мабуть, лише фантазія), що вона чує запах його присутності. Брейді Гартсфілд мав такий самий запах, сморід надприродного. Білл його знав, і медсестри, які доглядали Гартсфілда, також знали, хоч пацієнт начебто перебував у кататонічному субступорі.

Голлі неквапливо рушила до маленької парковки за воротами кладовища; сумка билася їй об стегно. «Пріус» чекав на неї самотою в нищівній літній спеці. Вона пройшла повз свою автівку, тоді повільно роззирнулася на 360 градусів, вивчаючи всі деталі навколишньої місцевості. Неподалік починались фермерські угіддя (Голлі чула запах доб­рив), але тут іще пролягала перехідна зона промислової занехаяності, огидна й неродюча земля. У рекламних брошурках Комерційної палати таких фотографій не зустрінеш (якщо тільки в Ріджиса була своя Комерційна палата). Жодних принад чи пам’яток. Ніщо не милувало око, навпаки — пейзаж відвертав, немов сама земля промовляла: «Ідіть звідси, нÍчого тут робити, до побачення і не повертайтеся». Ну, тут розмістилося кладовище, але з приходом зими до «Мирного упокою» приїжджатимуть одиниці, і навіть протягом найкоротших візитів на вшанування мертвих їх заморожуватиме північний вітер.

Трохи далі на північ була залізнична колія, та рейки поіржавіли, а між шпалами проросли бур’яни. Ця залізнична станція вже багато років стояла покинута, вікна були позабивані, як у будинку Голмзів. Позаду неї, на тупиковій гілці, виднілися два самотні товарні вагони, чиї колеса обплела лоза. Вони виглядали так, наче лишились тут із часів війни з В’єтнамом. Біля спустілої станції тягнулися закинуті складські приміщення і, як вирішила Голлі, ветхі ремонтні цехи. За ними — розвалена фабрика у високих заростях кущів і соняшника. Свастика, що її хтось вивів аерозольною фарбою на крихкій рожевій цеглі, яка давно, колись дуже давно, була червоною. З одного боку траси, що мала привести Голлі назад у місто, хилився білборд із гаслом «АБОРТИ СПИНЯЮТЬ СЕРЦЕБИТТЯ! ОБИРАЙТЕ ЖИТТЯ!». З другого боку стояла низька довга будівля з вивіскою на даху «АВТОМИЙКА СПЕ ДІ РОБО». На порожній парковці при будівлі виднілася ще одна вивіс­ка — сьогодні Голлі вже бачила таку одну: «З ПИТАНЬ КУПІВЛІ Й ПРОДАЖУ ЗВЕРТАТИСЯ ДО ПЕРШОГО НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ М. ДЕЙТОН».

«Здається мені, що ти був тут. Не в склепі, але неподалік. Там, де міг вчувати запах сліз, коли вітер дмухав у твій бік. Там, де було чутно сміх тих чоловіків чи хлопців, які перекинули надгробок Гіта Голмза і, мабуть, ще й помочилися на нього», — подумала Голлі.