— Бо єдиний арешт Голмза, оте катання на викраденому автомобілі, стався ще тоді, коли він був неповнолітнім, — здогадався Ралф.

— Sí, señor [205]. Двадцять шостого квітня Голмз подався до клініки розладів пам’яті Гейсмана. Коли чергова, міс Джун Келлі, поцікавилася, що він робить у лікарні під час відпустки, Голмз відповів, що прийшов забрати деякі речі зі своєї шафки і заразом провідати пару пацієнтів. Місіс Келлі це видалося дивним, оскільки шафки мають тільки медсестри, а санітари тримають речі в пластикових контейнерах, що стоять у підсобці. До того ж санітарам із першого ж дня роботи пояснюють, що платоспроможних клієнтів у них прийнято називати «пожильцями», а сам Голмз зазвичай звертався до них як до «хлопчиків» і «дівчаток». Такий собі дружній підхід. Менше з тим, один із «хлопчиків», якого він тоді провідав, виявився батьком Террі Мейтленда, і в його ванній кімнаті поліцейські знайшли біляві волосини. Волосини, що, як встановила криміналістична експертиза, належали Джолін Говард.

— Збіса вдала знахідка, — сказав Ралф. — І що, ніхто не припустив, що волосини міг хтось підкинути?

— З огляду на те, які в них накопичувалися докази, поліцейські просто вирішили, що Голмз чи то був недбалий, чи то просто хотів, щоб його впіймали, — відказав Юн. — Вантажний автофургон, відбитки пальців, знімки з камер спостереження… дівчачі трусики, що їх знайшли в його підвалі… і, зрештою, така вишенька на торті, як збіг за ДНК. Мазки ротової порожнини, які в нього взяли вже під вартою, збіглися зі спермою, яку зловмисник лишив на місці злочину.

— Боже мій, — промовив Білл Семюелз. — Це точно якесь дежавю.

— За одним великим винятком, — додав Юн. — Гіту Голмзу не пощастило попасти на відеоплівку під час виступу, що тривав у той самий момент, коли викрадали та вбивали Говардових дівчаток. Його мати присягалася, що він невідлучно сидів із нею в Ріджисі, казала, що він не їздив ні в яку клініку Гейсмана і тим паче — до Тротвуда. «Навіщо йому це?» — спитала тоді вона і додала: «Сране місто зі всратим населенням».

— Таке свідчення аж ніяк не розтопило б сердець присяжних, — сказав Семюелз. — Зрештою, хто як не рідна мати брехатиме заради власної дитини?

— Сусіди в Ріджисі також бачили його під час відпустки, — продовжував Юн. — Він підстригав матусі моріжок, лагодив ринви, фарбував сходи на ґанку й допомагав саджати квіти пані з будинку навпроти. Саме того дня, коли викрали Говардових дівчаток. До того ж той «наворочений» позашляховик було важко не помітити, коли він їздив по містечку у справах.