І хоча мені не хотілося цього робити, але я пообіцяв допомогти, і тому бідний, Вірний Боргу Декстер відразу ж атакував вирішення проблеми, використовуючи всі ресурси свого могутнього мозку. Але сумна істина полягала в тому, що мій мозок, здавалось би, збився з курсу, і як би старанно я не намагався намацати якісь версії, на виході не виникало ніяких результатів.

Втрата двох кінцівок зняла з Чатскі якісь психологічні кайдани. Незважаючи на невпевненість, Кайл став більш дружелюбним і відкритим, почав охоче ділитися інформацією, що було абсолютно немислимо в той час, коли він мав повний набір рук і ніг, на додачу із дорогими сонцезахисними окулярами. Щоб задовольнити своє вічне прагнення до точності і з'ясувати більше подробиць, я, скориставшись його добрим настроєм, дізнався імена всіх членів команди в Ель-Сальвадорі.

Він сидів із жовтим блокнотом, притискаючи його обрубком до колін і дряпаючи на ньому прізвища своєю правою, і єдиною, рукою.

— Про Мануеля Борхеса ти знаєш. — сказав він.

— Перша жертва. — промовив я.

— Ммг, — вимовив Чатскі, не піднімаючи погляду. Він записав ім'я та прізвище, перекресливши їх жирною лінією. — А потім був Френк Обрі, — Чатскі насупився і висунув кінчик язика, коли записував нове ім'я. — Він упустив Оскара Акосту. Тільки Богові відомо, де цей хлопець зараз знаходиться, — поставив поряд з ним знак питання. — Вендалл Інгрейхам. Живе на Норт Шор Драйв поруч з Майамі Біч, — блокнот зісковзнув із його колін, і Чатскі спробував зловити його на льоту, але промахнувся. Він мовчки дивився на блокнот, який уже лежав на підлозі, а потім нахилився і підняв його. Крапля поту, прокотившись по безволосому черепу, впала на підлогу. — Чортові ліки, — вимовив він. — Через них все навколо мене немов у тумані.

— Вендалл Інгрейхам. — нагадав я.

— Точно. Точно, — Кайл записав інші імена і без паузи почав їх читати: — Енді Лайл. Тепер торгує машинами, в Дейві, — зібравши в кулак всю волю, він з несподіваним припливом енергії успішно надряпав останнє ім'я. — З решти хлопців двоє мертвих, а третій — все ще в полі, ось і все, вся наша команда.

— Хто-небудь із них знає, що Данко в місті?

Він похитав головою, і з його чола злетіла, ледь не потрапивши в мене, крапля поту.

— Ми тримали справу під замком. Правило знає-тільки-той-має-знати.

— Хіба їм не слід було знати, що хтось хоче перетворити їх на подушки?

— Ні, не слід. — відповів він, випнувши підборіддя, ніби хотів сказати щось дуже круте; не виключено, що він хотів запропонувати спустити блокнот в унітаз. Але все ж він поглянув на мене, при чому дружелюбно.