Моя квартира залишилася в тому ж стані, в якому вона і була, коли я її покидав, що зігрівало душу. Навіть ліжко було охайним, оскільки вдома не було Дебори. Незабаром мій комп'ютер ожив, і я приступив до пошуку. Спочатку я перевірив базу даних нерухомості і не знайшов жодних нових покупок, подібних за стилем із колишніми. Але в той же час у мене не було сумнівів, що доктор Данко повинен був десь знаходитися. Ми викурили його з наперед приготованої нори, а я був упевнений, що йому не терпілося приступити до обробки Доукса або когось іще із списку Чатскі.

Яким чином він встановлював черговість своїх жертв? За старшинством? За ступенем шкоди, яку вони йому заподіяли? Може, це випадковий вибір? Якби я знав, було б легше його знайти. Він мусив кудись піти, а його операції відмітали номер в готелі. Тож, куди він міг податися?

З вікна так і не з'явився камінь, який би вдарив мене по голові, але все ж дуже маленька ідейка почала пробиватися через підлогу мозку Декстера. Данко безумовно мав знайти якесь місце, щоб приступити до обробки Доукса, і у нього явно не було часу для зняття ще одного безпечного будинку. Куди б він не рушив, він залишиться в районі Маямі, поблизу своїх жертв, і він не міг ризикувати, намагаючись вибрати якусь випадкову місцину. До безлюдного будинку могли під'їхати потенційні покупці, а якщо Данко оселився б в чиємусь житлі, то тоді йому постійно б загрожував несподіваний візит кузена Енріко. Тож.. чому б не використати для своїх цілей будинок чергової жертви? Доктор Данко напевно вважав, що Чатскі, хто був єдиним, який знав повний список команди у Маямі, був дещо пошкодженим і тепер деякий час не зможе його переслідувати. Переходячи до чергового імені зі списку, Данко міг одним скальпелем ампутувати дві кінцівки. Використавши житло чергової жертви для завершення роботи з Доуксом, Данко міг потім неквапливо приступити до обслуговування свого нового клієнта, яким би став щасливий домовласник.

У моїй гіпотезі був певний сенс і вона була більш надійним вихідним пунктом пошуку, ніж простий список імен. Але якщо навіть я був правий, то хто з наявного у мене списку мав опинитися наступною жертвою?

За вікном прогримів грім. Я знову подивився на список і важко зітхнув. Чому я не займався чимось іншим? Чому, наприклад, не грав у «Шибеника» з Коді і Астор? Навіть це було б значним прогресом на тлі цього похмурого заняття. Я мав простежити, щоб Коді першою чергою називав голосні. Після цього все слово саме би випливало на зовні. А коли він опанує це мистецтво, я почну навчати його більш цікавим речам. Вельми незвично навчати дитину тому, як передбачати події, але мені не терпілося розпочати. Дуже шкода, що він уже подбав про сусідську собаку. Вона могла б послужити прекрасним об'єктом як для визначення заходів безпеки, так і для відпрацювання технічних навичок. Маленькому розбійникові треба було стільки дізнатися! Всі уроки старого Гаррі мали перейти до нового покоління.