Я був змушений визнати, що в його словах була частка істини. Гравці основного складу показали не надто вражаючу гру; а яку ж гру могли продемонструвати ті, хто сидів на лаві запасних? Якби я не знаходився під впливом ліків, якими він мене накачав, то сказав би щось більш розумне. Однак я все ще блукав у хімічному тумані.

— Сподіваюся, ви не хочете змусити мене повірити в те, що допомога вже в дорозі?

Я задавав собі аналогічне питання, але вимовляти його вголос було б легковажно.

— Можете вірити у що самі захочете. — промовив я в надії, що моя відповідь звучала досить невизначено для того, щоб він міг зробити паузу, і одночасно я проклинав неповороткість свого зазвичай гострого розуму.

— Ну гаразд, — продовжив він. — Гадаю, ви з'явилися сюди один. Мене з'їдає цікавість — нащо?

— Збирався ближче познайомитися з вашою технікою.

— О, прекрасно, буду щасливий продемонструвати її вам — спочатку ручки, — він послав мені коротку посмішку і додав: — а потім ніжки. — доктор зробив паузу, мабуть, очікуючи, що я засміюсь від його лиховісного каламбуру. Я відчув прикрість, розчарувавши його, але можливо потім це здасться мені більше смішним, якщо я виберусь звідси живим.

Данко ласкаво поплескав мене по руці і трішки нахилився.

— Мені потрібно дізнатися ваше ім'я. Без нього ми не зможемо гарно повеселитися.

Я уявив, як лежу прив'язаний до столу, а він звертається до мене по імені, і ця картинка мене не дуже розвеселила.

— Рамплестілскін. — відповів я.

Доктор подивився на мене — за товстими лінзами його очі здавалися величезними — потім запустив руку в задню кишеню моїх штанів і витягнув гаманець. Відкривши його, він витягнув на світло моє водійське посвідчення.

— О. Так ви і є ТИМ Декстером. Вітаю з заручинами, — він кинув гаманець поруч зі мною і поплескав мене по щоці. — Дивіться і вчіться, бо скоро всі ці речі відбудуться і з вами.

— Як мило з вашого боку.