— Опусти їх у річку, а з ними й човен, — прошепотіла вона. — Не треба, щоб їх знайшли.

Не вагаючись, він побіг до краю води й кинув пальта. Одежини були важкі, тому невдовзі, насотавшись водою, зникли з поверхні води. Алекс почала штовхати човен, до неї долучився Деніел, тягнучи його до води. За мить він уже плив темною водою. Вона знала, що на човні вони залишили сліди крові та відбитки пальців, але, на щастя, за сьогодні він відпливе далеко, тож уранці ніхто не пов’яже його із садибою Кевіна. Човен на вигляд був старий і зношений, певна річ, нічого цінного. Можливо, тому, хто його знайде, човен здасться мотлохом, тож і поставиться він до нього відповідно.

Алекс уявила Кевіна та Ейнштейна в червоній воді удень, коли вони прокладали маршрут, тренуючись. Мабуть, повторювали все багато разів. І Кевін, напевно, засмутився б, дізнавшись, що вона загубила його човен, хай навіть не коштовний.

Вони з Деніелом удвох повернулись на суходіл. На пласкій темній місцевості показалися високі обриси сараю. Поки вони бігли до нього, перед ними постало щось квадратне. Алекс злякалась, чекаючи, що собаки відреагують. Та вже за мить вона змогла розгледіти, що то був один зі снопів сіна зі стрільбища. Глибоко зітхнувши, вона опанувала себе й побігла далі.

Діставшись сараю, вони оббігли його та опинилися перед вхідними дверима. Завдяки довгим ногам Деніел добіг першим, а коли вона його наздогнала, то він вже відімкнув замок. Штовхнувши двері, він дочекався, поки вона та собаки зайдуть усередину, а потому зачинив їх за собою.

Темно, хоч в око стрель.

— Стривай хвильку, — прошепотів Деніел.

Вона насилу розчула його рухи, бо страшенно калатало її серце й було чутно, як засапалися пси. Почувся жерстяний тріск, а потім металевий брязкіт. Праворуч від неї злегка заблищало зелене світло. Вона могла розгледіти лише обрис Деніела — його руки світились, поки він клацав на миготливій клавіатурі. Раптом крізь білу смугу за ним прорвалось яскраве біле світло. Коли він розкрив щілину, що з’явилась, і кімнату залило світлом, вона побачила, що він робить. Він заліз на одну зі старих машин, що стояли на стоянці у хліву. Відчинивши фальшивий карбюратор, увів дату свого народження — і відчинився фальшивий двигун. То була схованка для рушниць, що освітлювалася зсередини.

— Поклади кілька у військовий джип — прошепотіла вона Деніелові. Мабуть, говорити тихо було непотрібно, але вона не могла змусити себе розмовляти на повний голос.

Світла було вдосталь, аби освітити все навсібіч метрів на п’ять. Собаки стояли біля дверей, визираючи чужинців, чекаючи й відсапуючись.