— Треба протерти все, чого ти торкався.

Перш ніж вона договорила, він уже витирав. Схопивши шмат брезенту, яким укривали її сумки, він роздер його на дві довгі смужки. Кинувши одну їй, він попростував до замка, а Ейнштейн пішов за ним, як тінь. Вона почала витирати перше авто, яке він відкрив. Часу їм знадобилось небагато. На шматках брезенту залишились криваві плями, тому вона їх теж вкинула у джип.

Завмерши на мить, прислухалась. Нічого, окрім знервованого собачого дихання.

— Куди поїдемо? — спитав Деніел. Голос його пролунав напруженіше, ніж зазвичай, без жодних інтонацій, але він ніби опановував себе. — У твій сховок на півночі?

Вона знала, що вираз обличчя у неї зараз суворий і, мабуть, страшний — коли вона відповіла йому:

— Наразі ще ні.

Розділ 18

Розділ 18

— Ти повернешся назад, — мовив він пошепки, глухо.

Вона кивнула.

— Гадаєш, що Арні, можливо, ще…

— Ні. Він мертвий.

Тіло Деніела трохи хитнулось через її холодні та впевнені слова.

— То чи не повинні ми зараз тікати? Ти казала, що якщо вони прийдуть, ми втечемо.

Він мав рацію: утеча була для неї природною річчю.

Вона раптом згадала матерів, про яких розповідали в новинах: вони голіруч підіймали мікроавтобус, що придавив їхніх дітей. У відчаї, налякані, але сильні, як супергерої. Цікаво, вони відчували те ж саме, що й вона наразі?

Алекс усе робила по-своєму: планування, планування і планування для будь-якої можливості, а потім, коли траплялося лихо, здійснити той із планів, який найбільш слушний за таких обставин. Вона не діяла імпровізовано. Не діяла за інстинктами. Не сварилась. Вона тікала.

Але сьогодні їй доводиться захищати не лише себе. Їй треба підняти мікроавтобус.

Не було жодного плану, лише інстинкти.

А інстинкт підказував, що на них відбувається серйозний напад, добре скоординований та зорганізований людьми, у яких більше розвідувальних даних, ніж вони мали б мати. Вони з Деніелом могли б утекти, але хтозна, що ще мисливці для них налагодили? Можливо, ще одну пастку.