— А скільки в тебе взагалі є Печер Бетмена? — спитала Алекс.

— Кілька, там і тут, там, де, можливо, вони мені стануть у пригоді, — відповів Кевін. — Ця — мобільна, тому буде нам корисною.

Кевінів вантажний контейнер був напхом напханий, але по-компульсивному впорядкований. Як і в техаському сараї, тут усьому знайшлося місце.

Вішалки з одягом — насправді то виявились костюми — підпирали стіну обабіч вхідних подвійних дверей. Вона знала, що так зроблено навмисно: якщо хтось зазирне у відчинені двері контейнера, то побачить тільки одяг. Звичайній сторонній людині це ні про що не скаже. Пильніший спостерігач вважатиме дивним, що уніформа для всіх військових підрозділів висить укупі з робами механіків і кількома видами спеціальних уніформ різних комунальних підприємств; годі навіть згадувати кілька обдертих одежин вбрання безхатченка та низку темних костюмів, які відрізнялись від костюмів із крамниці готового одягу до дизайнерських. Із таким різноманіттям одягу людина може вписатись у будь-яку ситуацію.

Уся бутафорія лежала над вішалками з одягом у скринях: планшети із затискачами та кейси, ящики з інструментами та валізи. А внизу стояло взуття у прозорих пластикових ящиках.

За костюмами було встановлено глибокі шафи від підлоги до стелі. Кевін показав їй, що є в кожній; вона запам’ятала те, що їй, можливо, знадобиться. Як і в сараї, там було місце для зброї, набоїв, куленепробивних жилетів, вибухівки, ножів. І те, чого не було в техаському сараї, або, якщо й було, то сховані ці речі були краще за решту всього. Він мав шафу, сповнену всіляким технічним начинням: мініатюрними камерами та жучками, засобами стеження, окулярами нічного бачення, біноклями, оптичними приладами, генераторами електромагнітного випромінювання різноманітних розмірів, кількома ноутбуками й дюжинами пристроїв, утім, вона не знала, що воно таке. Вона помітила пристрої для зламування шифрів, радіочастотні зчитувачі, приглушувачі частот, пристрої для зламування систем та міні-дрони… Невдовзі вона вже втратила лік. Навряд вона використовуватиме щось таке, на чому не знається.

У наступній шафці розташовувались хімічні сполуки.

— Так, — прошипіла вона, вибираючи речі з першого ряду, щоб побачити, що лежить глибше. — А ось це мені може стати у пригоді.

— Я гадав, що тобі сподобається.

— Можна? — спитала вона, тримаючи в руках запечатаний циліндр із каталізатором, запаси якого в неї майже вичерпались.

— Бери, що хочеш. Не думаю, що мені колись знадобиться щось із цього.

Вона сіла навпочіпки, аби розгледіти, що лежить на нижній полиці, з якої забрала у рюкзак кілька слоїків і пакунків. О, це те, що їй потрібно!