Віктор відкинувся на стільці та ще раз пробіг очима по екрану. Остання фраза сподобалася йому особливо. Все, що він хотів сказати, він сказав. Залишалося роздрукувати роман і відвезти видавцеві.

Несподівано двері кабінету рипнули — до кімнати тихо увійшла Ельза. За п'ятнадцять років їхнього спільного життя вона анітрохи не змінилася, і Віктору іноді здавалося, що тільки вчора він побачив її таку ж витончену та легку, з купою рудого волосся. Того дня вона прогулювалася університетським подвір'ям з двома подругами та не звернула на нього жодної уваги, а він, несподівано злякавшись, так і не наважився до неї підійти. Познайомилися вони набагато пізніше, на вечірці в когось з їхніх спільних друзів. Але ту першу зустріч він запам'ятав на все життя. Та і як можна було забути яскравий, неперевершений образ, що вразив його до глибини душі?

— Ти не зайнятий? — Ельза тихо наблизилася до Віктора і поклала руки йому на плечі. — Я тільки хотіла дізнатися, як просуваються справи.

— Можеш мене привітати, я щойно закінчив останню главу.

— Ти не жартуєш? Як чудово! — вона попестила його густу темну шевелюру, якої вже торкнулась легка сивина, та поцілувала у тім'ячко.

Він любив, коли вона так робить. Це нагадувало йому про дитинство, в якому було достатньо всього: і безтурботних сонячних днів, і стриманої усмішки батька, і теплих маминих рук, що також торкалися його волосся.

— От бачиш, я мала рацію! І ти абсолютно даремно хвилювався, що не впораєшся!

— Вибач, але як я міг не хвилюватися, коли все це нагадувало авантюру? — відповів Віктор, не відриваючи погляду від екрана. — Якщо ти не забула, мені закортіло взятися за епоху, в якій я нічого не тямлю.

— Я думаю, ти перебільшуєш!

— Анітрохи! Ти навіть не уявляєш, чого мені коштувало дописати роман, — голосно зітхнув Віктор. — До речі, я збираюся відвезти його Маркові вже сьогодні. Ти не проти? Завтра о другій відбудеться засідання колегії у видавництві, на якому затверджуватимуть авторів на наступний місяць, і я б хотів, щоб Марк вніс мене до цього списку.

— Хіба твої романи досі затверджує комісія? — з подивом витріщилась на нього Ельза. — Мені здавалося, що ця процедура для тебе давно позаду.

— Чого це раптом, дозволь запитати? — вибухнув у відповідь Віктор. — Ти хоч знаєш, скільки моїх поважних колег щоразу вишиковуються у чергу на публікацію? Я вже не кажу про цілу армію новачків, які прагнуть популярності та слави, причому, миттєво. Чи ти вважаєш, у видавництві тільки сидять і чекають, коли я напишу щось пристойне?

— Нічого я не вважаю, — Ельза міцніше обійняла чоловіка, намагаючись заспокоїти та водночас підтримати. — Я тільки знаю, що ти неймовірно талановитий, тому заслуговуєш особливого ставлення.