— Чому ти ще не в ліжку? — суворо запитала Ельза, ніби й не чула питання доньки.

— Я хотіла побажати Феліксу добраніч!

— Сонечко, його тут немає, — втрутився у розмову Віктор. — Напевно він на кухні. Думаю, тобі варто пошукати його саме там.

Каміла кулею вилетіла з кімнати, а Ельза незадоволено похитала головою:

— Гаразд, піду укладу її спати, доки весь будинок не перевернутий догори дном.

Вона неохоче підвелася на ноги та цмокнула Віктора в щоку, чим викликала у нього бажання всадити її назад на коліна. Однак він стримався — йому ще треба було закінчити справи.

— Між іншим, я готова тебе почекати, щоб ми відсвяткували закінчення твоєї книжки! — запропонувала Ельза вже на порозі. — У нас, здається, ще є пляшечка «Dom Perignon». Ти швидко повернешся?

— Сподіваюсь, що так. Але я навіть не смів на це розраховувати, — в очах Віктора спалахнули іскорки. — Ти справді мене дочекаєшся?

— Даю чесне слово! — усміхнулася Ельза і зникла за дверима.

Віктору не залишалося нічого іншого, як повернутися до своєї книги. Він відкрив верхню шухляду столу, дістав звідти пачку паперу та, заклавши її у принтер, натиснув кнопку друку. Принтер рівномірно задзижчав і почав по одному ковтати чисті аркуші.

Цю мить Віктор любив найбільше у світі. Завершальний акорд симфонії, яка народилася з нічого і зіграна вправною рукою. Квінтесенція кожного творчого процесу. Саме в такі моменти народжується істина, котру вже не можна вирубати ніякою сокирою. Якщо осяяння, ідеї, думки — лише іскри вогнища, що злітають у нічне небо і такі ж невловимі у своїй хисткості, то слово — це наочний доказ, що тобі є про що розповісти навколишньому світу. Напевно будь-яка людина, пов'язана з письменством, погодиться з твердженням, що не існує нічого більш бажаного, ніж перший екземпляр власного твору, нехай навіть надрукований на звичайній друкарській машинці. І хоча існують ще звуки фанфар, тисячні наклади, схвальне поплескування по плечу друзів та колег, спокусливі погляди світських левиць, смак дорогого шампанського, поповнений банківський рахунок — таке собі брязкальце в руках немовляти, яскраве, веселе та навіть корисне. Але для справжнього творця — не більше.

Принтер закінчив «випльовувати» папір і тихо завмер в очікуванні нового завдання. Віктор зібрав сторінки, щоб покласти їх у теку зі зміїної шкіри, яку купив у «селі ремісників» під назвою Сумбедіун, коли подорожував Сенегалом. Потім він про всяк випадок скопіював текст на флеш-карту і сховав її в кишеню джинсів.

Перед тим, як їхати до Марка, Віктор збирався ще заглянути до Каміли. Це щоденне, вірніше, щовечірнє дійство вони любили обидва. Трішки поговорити, трішки почитати, незмінний поцілунок на ніч і побажання хороших снів.