РОЗДІЛ ПЕРШИЙ,
де мовиться про колгоспника Хому — надлюдину другої половини двадцятого століття, а також згадується про те, що з його слави намагались поживитись не тільки законодавці паризької моди, а й ділки від порнографічного бізнесу
де мовиться про колгоспника Хому — надлюдину другої половини двадцятого століття, а також згадується про те, що з його слави намагались поживитись не тільки законодавці паризької моди, а й ділки від порнографічного бізнесу
Світ гомонів тільки про Хому!
Вихід першої книги роману «Позичений чоловік», що належав перу самого позиченого чоловіка, лукавого, та ще й невірного, з подільського села Яблунівки, справив враження вибуху атомної бомби. А публікація другої книги, в якій ішлось про людське і надлюдське життя феноменів (серед цих феноменів — на чільному місці, звісно, сам старший куди пошлють із колгоспу «Барвінок», далі білий лебідь, що закохався в яблунівську молодицю Мартоху, далі радник вашінгтонської адміністрації, небезпідставно зневажений грибком-маслючком, потім уже шалапутний робот-халамидник Вася, заїжджий гіпнотизер-гастролер та деякі інші, не менш оригінальні феномени), справили таке враження, яке могла б справити хіба що ядерна космічна війна, що зненацька вибухнула б у Галактиці. Оскільки ж такої ядерної катастрофи ні земна, ні позаземна цивілізації не звідали і, сподіваємось, не звідають, то, очевидно, враження від другої книги про Хому не можна виміряти ніякими ні реальними, ні гіпертрофованими аналогіями.
Отже, хоч стій, хоч плач, хоч вріж поли й тікай, хоч долонею лису голову від граду затуляй, а Хома надлюдина — і край!
За звичаєм, ніякого стриму не знали зарубіжна преса, телебачення та інші органи масової інформації, чия фантазія не мала меж і не контролювалась. У їхніх судженнях не обходилось без дутих сенсацій і кутих на ковадлі брехні інсинуацій. У тій химерній маячні ім’я Хоми фігурувало в компанії осіб історичних, і трудно сказати, чи ця компанія задовольнила б яблунівського колгоспника, якби ж то він сам підбирав її на свій розсуд та за порадою рідної жінки Мартохи.
Назвавши Хому надлюдиною другої половини двадцятого століття, йому шукали рівних не поміж нині сущих — хай то чоловік із Сухолужжя чи Великого Вербчого, з Москви чи Парижа, з Полінезії чи островів Фіджі. Зовсім ні! Йому чомусь знаходили рівню поміж найвидатніших осіб минувшини, що твердо належали історії. То, дивися, згадали його з доброго дива в одній компанії з Александром Македонським та Наполеоном, то втиснули в ряд із Ейнштейном, Нільсом Бором і Вінером, то приписали мало не родинні зв’язки з Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Боккаччо і Петраркою. Мовляв, раз ти, Хомо, надлюдина, то віднині тобі з надлюдьми й знатись! Раз ти, Хомо, обізвався грибом — лізь у кіш...