Православна й католицька релігії, а також іслам із їхніми тисячолітніми традиціями не вбачали в Хомі бодай найменшої загрози своїм догмам, зате відчули занепокоєння всілякі секти. Та й як їм було не занепокоїтись, коли дедалі помітніше зростав чи не по всіх материках земної кулі культ старшого куди пошлють із яблунівського колгоспу «Барвінок»!

Культ Хоми, як стверджували деякі дописувачі до районної газети, своїм корінням сягав у сиву минувшину, коли наші предки поклонялись богам сонця та місяця, вітру та грому, родючості — Даждьбогу, Стрибогу, Перуну, Велесу та іншим богам із їхньої компанії. Проводили аналогії між культом грибка-маслючка, якому вже приписували певне вчення, і Заратустрою. Не обходилось без посилань на древньоєгипетського бога сонця Ра-Горахте, чомусь у цих розмовах згадувалось ім’я прекрасної Нефертіті, дружини фараона Ехнатона з XVIII династії, згадувався Тутанхамон, храми у Фівах, Мемфісі й Геліополісі. І вже не дописувачі до районної газети, а богослови зі світовою репутацією пов’язували Яблунівку з древньою Шумерією, а всякі квитанції, які Хома одержував у колгоспній бухгалтерії, порівнювали зі стародавніми глиняними табличками, написаними піктографічними знаками чи протоклинописом, — на них зафіксовано прийом чи видачу харчових продуктів, інструментів, кількість рабів. Деякі інтимні листи, написані Хомою до рідної жінки Мартохи, порівнювалися з «Листом Саргона II до бога Ашшура»; романи старшого куди пошлють ставились не нижче, ніж літописи царя Ашшурбанапала, цінні в художньому й історичному аспектах. Красномовство Хоми, навічно відлите в золоті форми яблунівських приказок, прислів’їв, порівнянь, каламбурів і нісенітниць, небезпідставно цінувалось не нижче, ніж месопотамська народна мудрість епохи до народження Ісуса Христа.

Наприклад, як говорилось у Месопотамії за царя Саргона?

«Біднякові краще вмерти, ніж жити: якщо в нього є хліб, то немає солі, якщо є сіль, то нема хліба, якщо є м’ясо, то нема ягняти, якщо є ягня, то немає м’яса».

А в Яблунівці до революції як говорилось? «Якби все витріщилось на мужика, що йому буде, то вмер би з ляку».

За царя Навуходоносора: «Сильна людина живе руками своїми, а слабка — ціною своїх дітей».

За царя Миколи II: «Що ж робить — треба жить! Душа не пташка — не виженеш!»

За Сарданапала: «Той, у кого багато срібла, може бути й щасливим, той, у кого багато ячменю, може бути й щасливим, але той, у кого нема зовсім нічого, спить спокійно».

За Керенського та за Тимчасового уряду: «В малу мірку міряєшся, а в велику не влазиш».