Мередіт поморщилась.

— Який жах!

— Усі папери й документи були виставлені в незамкнених скляних шафах у сирих неопалюваних приміщеннях під бельведером.

Мередіт усміхнулась і скрушно похитала головою.

— Кошмар архівного працівника.

Хол кивнув рукою в бік поручнів, що відокремлювали стежку від саду.

— А тепер, як бачиш, це місце перетворилося на основну туристичну принаду. Самий же цвинтар, де Соньєр похований поруч зі своєю економкою, закрили для відвідувачів у грудні 2004 року, коли вийшов на екрани «Код да Вінчі», і кількість відвідувачів зросла неймовірно. Це тут, неподалік.

Вони йшли мовчки, аж поки не опинилися біля масивних металевих воріт, що закривали вхід до цвинтаря.

Мередіт закинула голову, щоб прочитати напис на висячій порцеляновій табличці.

Memento homo quia pulvis es et in pulverem reverteris.

— Що це означає? — спитав Хол.

— Пам’ятай людей, що з праху постали й у прах пішли, — відповіла Мередіт. Вона мимовільно здригнулася. Було в цьому місці щось бентежне та зловісне. Попри безлюдні вулиці виникло якесь химерне відчуття, що хтось витає над ними в повітрі й за всім пантрує невсипущим оком. Витягнувши свій блокнот, вона записала латинський вислів.

— Ти отак усе занотовуєш?

— Так, усе. Професійна звичка.

Мередіт осміхнулася Холу, і він посміхнувся у відповідь.

Жінка з полегкістю зітхнула, коли цвинтар лишився позаду. Вона пройшла слідом за Холом повз кам’яне розп’яття, а потім вони звернули на ще одну вузеньку стежку, що привела до невеличкої статуї Богоматері Лурдської за огорожею з кованого заліза.

На підніжжі прикрашеної камінної колони виднівся викарбуваний напис «КАЯТТЯ ТА СПОКУТА», а також «МІСІЯ 1891 року».

Мередіт здивовано уставилася на дату. Здавалося, від неї нікуди подітися. Усюди — та сама дата.

— А оце, вочевидь, ота справжня вестготська колона, усередині якої й знайшли пергамент із кревною лінією Христа, — пояснив Хол.

— Отже, вона пустотіла?