— Та жодних проблем, — посміхнулася Мередіт, намагаючись не виказати своєї радості. — Неодмінно повечеряємо.
РОЗДІЛ 49
Джуліан Лоуренс стояв біля вікна свого кабінету в Домен де ля Кад і дивився, як авто його племінника виїхало на під’їзну алею. Потім він звернув свою увагу на жінку, котра вийшла з автівки, не помахавши на прощання рукою.
Він схвально кивнув головою. Гарна фігура, спортивна, але тендітна, пряме темне волосся до плечей. З такою не гріх би й порозважатися.
Потім жінка обернулась обличчям до нього, і він зміг добре до неї придивитися.
Джуліан упізнав її, хоча не міг пригадати, де бачив цю жінку. Він порпався в пам’яті, аж поки не пригадав. То була ота настирлива сучка, котра підходила до нього, коли вчора ввечері на дорозі до Рен-ле-Бена утворилася пробка. Ага, й акцент у неї американський.
Іще один напад страху пронизав його свідомість. Якщо ця міс Мартін працювала на Хола й уже встигла сказати йому, що бачила його тоді в Рен-ле-Бені, то племінник цілком слушно може поцікавитися, що він там робив. І здогадається, що привід, яким Джуліан пояснив своє запізнення, був цілковитою брехнею.
Він осушив келих і швидко ухвалив рішення. Трьома сягнистими кроками перетнувши кабінет, Джуліан накинув куртку та вийшов, щоб перейняти Мередіт у вестибюлі.
По дорозі з Рен-ле-Шато настрій Мередіт змінився. Вона відчула збудження й захват. До сьогодні карти, що їх подарувала їй Лаура, були для неї як тягар. Тепер же їй здавалося, що та колода повнилася захопливими можливостями.
Почекавши, поки авто Хола не зникне з очей, вона повернулась і стала підійматися східцями до парадного входу в готель. Вона трохи нервувала, проте водночас відчувала піднесення. Ті самі почуття, яких вона зазнала під час візиту до Лаури, знову повернулись, але цього разу — набагато сильнішими. Надія проти скептицизму, щемливе передчуття проти страху, ідо, намагаючись помножити два на два, вона дістане п’ять. «Міс Мартін?»
Застукана зненацька, Мередіт обернулась і побачила Холового дядька, котрий ішов до неї через вестибюль. Вона напружилася, сподіваючись, що після легкої сварки в Рен-ле-Бені минулого вечора він не впізнає її. Проте сьогодні він осміхався.
— Міс Мартін? — повторив він, простягаючи руку. — Мене звати Джуліан Лоуренс. Хочу висловити свою втіху з того, що ви в нас зупинилися. Ласкаво просимо до готелю «Домен де ля Кад».
— Дякую.
Вони поручкались.
— А ще… — Він зробив паузу та знизав плечима. — А ще хочу перепросити за свій досить різкий тон учора ввечері, у Рен-ле-Бені.