Ізольда взяла його за руку.
— Вона не дитина, Анатолю. Уже не дитина.
— Та їй лише сімнадцять! — заперечив він.
— Леоні вже ревнує тебе до мене, — тихо сказала жінка.
— Дурниці.
— Як по-твоєму, що вона відчує, коли дізнається, що ти — ми — її обдурили?
— Це не питання обману, — відказав Анатоль. — Це питання обережності й обачливості. Що менше людей знатимуть про наші наміри, то краще.
І Анатоль поклав руку на живіт Ізольді, даючи зрозуміти, що вважає тему закритою.
— Кохана, незабаром усе це скінчиться.
Іншою рукою він пригорнув її до себе й поцілував. Потім повільно зняв пеньюар і оголив її повні груди. Ізольда заплющила очі.
— Невдовзі нам уже не треба буде ховатися. Ми відкриємо нову сторінку у своєму житті.
РОЗДІЛ 56 Каркасон, 22 жовтня, вівторок
Каркасон, 22 жовтня, вівторок
О четвертій тридцять Домен де ля Кад покинула двоколка з Анатолем, Леоні й Ізольдою. Спереду, накривши коліна однією ковдрою, сиділи Маріета й Паскаль, він правив кіньми.
Верх екіпажа був піднятий, але його потріскана шкіра вже не могла забезпечити надійного захисту від ранкового холоду. Леоні, загорнувшись ледь не з ніг до голови у свій довгий чорний плащ, зручно й затишно вмостилася між братом і своєю тіткою. Вона вдихала запах плісняви та нафталіну, що йшов від хутрових накидок, котрими вони, накрившись від підборіддя до ніг, скористалися цієї осені вперше.
На думку Леоні, прозоре синє небо та ранковий холод лише посилювали відчуття пригоди. Так романтично — виїхати вдосвіта з перспективою провести два дні в Каркасоні, походити по місту, побувати на концерті — вона просто палала від нетерпіння!