Можливо, але не зараз.
Щось кликало її далі в ліс. Вітер шумів сильніше, ставав дедалі дужчим і ніс із собою щось більше, ніж просто звуки лісу. Музику, яка відчувалась, але не була чутною. У шерхоті опалого листя та поскрипуванні гілок Мередіт уловила слабку мелодію.
Окремі ноти, сумний мотив у мінорній тональності та слова, що звучать у її свідомості. Вони ведуть її до зруйнованої гробниці.
Aid lo temps s’en, va res l’Eternitat.
Джуліан залишив авто незамкненим на стоянці біля Рен-ле-Бена й швидко пішов до Пляс де Дьо Рен. Перетнувши її навскоси, він звернув у маленький провулок, де мешкала доктор О’Доннел.
Він розстебнув комірець. Під пахвами на сорочці утворилися мокрі плями поту. Що більше він обмірковував ситуацію, то дужче зростала його тривога. Він просто хотів знайти карти. Тому все, що цьому заважало, було нестерпним і неприпустимим. Жодних хвостів і перепон не мало бути.
Він не замислювався над тим, що скаже докторові О’Доннел. Просто знав, що не мусить дозволити їй поїхати разом із Холом до комісаріату.
Завернувши за ріг, він побачив її. Вона сиділа, схрестивши ноги, на низенькій стіні, що відокремлювала її помешкання від занехаяної алеї, що йшла вздовж річки. Доктор О’Доннел курила й енергійно жестикулювала, розмовляючи по стільниковому телефону.
Про що вона розмовляє?
Джуліан зупинився, і раптом йому запаморочилось голова. Він чітко почув її голос, скрипучий акцент, усі голосні та приголосні, усю телефонну розмову, приглушену гупанням крові в його скронях.
Він зробив крок уперед і прислухався. Шейла О’Доннел нахилилась і, різко тицяючи рукою, загасила цигарку об срібну попільничку. До нього долетіла сказана нею фраза.
Треба піти подивитись авто.
Джуліан ухопився за стіну, щоб не впасти. У роті в нього пересохло, наче в тараньки, і десь з’явився неприємний гірко-кислуватий присмак. Йому закортіло випити, щоб змити цей огидний присмак. Він озирнувся, втрачаючи здатність ясно й логічно мислити. На землі валялася палиця, що наполовину стирчала з живоплоту. А О’Доннел щось говорила й говорила, мабуть, якусь брехню. І чому вона не заткнеться?!
Джуліан махнув палицею та сильно вдарив її по голові.
Шейла О’Доннел скрикнула від болю, а він знову вдарив її, воліючи, щоб вона нарешті замовкла й не зчиняла ґвалту. Жінка завалилась набік на кам’яні плити. І запала тиша.
Джуліан випустив знаряддя вбивства й на мить Непорушно завмер. А потім, нажаханий скоєним, жбурнув палицю назад у кущі й кинувся тікати.