Знайти генеалогічну інформацію було набагато простіше.

За сприяння однієї працьовитої та тямущої жінки з мерії Рен-ле-Бена, протягом літа й ранньої осені Мередіт спромоглася скласти докупи біографію Луї-Анатоля. Син Анатоля й Ізольди виріс під опікою Одріка Беяра в маленькому селі в горах Сабарте, яке називалося Лос-Серес. Після смерті Леоні Луї-Анатоль так і не повернувся до Домен де ля Кад, і маєток занепав. Мередіт припустила, що опікун Луї-Анатоля був батьком, а може, й дідом того Одріка С. Беяра, котрий написав книжку «Дияволи, злі духи та привиди гірської місцевості».

Луї-Анатоль Верньє разом зі слугою родини, Паскалем Бартесом, пішов добровольцем у французьку армію 1914 року й брав участь у бойових діях. Паскаль отримав багато нагород, але загинув у бою. Луї-Анатолю пощастило вижити, а коли 1918 року проголосили мир, він подався до Америки, офіційно відписавши покинутий і занедбаний Домен де ля Кад родичам по лінії Бусків. Попервах він заробляв на життя тим, що грав на фортепіано на прогулянкових пароплавах та у водевілях. Хоча Мередіт так і не вдалося знайти відповідного підтвердження, але вона хотіла б думати, що його шляхи принаймні перетиналися з життєвими шляхами ще одного водевільного музиканта — Пола Фостера Кейса.

Луї-Анатоль осів неподалік Мілуокі, у місцевості, зараз відомій як Мітчел-Парк. Наступну частину історії з’ясувати було зовсім неважко. Він покохав заміжню жінку на ймення Ліліан Метью, котра завагітніла й народила доньку, Луїзу. Невдовзі їхній роман скінчився, і, схоже, Ліліан та Луї-Анатоль більше не зустрічались. Мередіт не змогла роздобути свідчень про спілкування дочки та батька, хоча сподівалася, що Луї-Анатоль здалеку спостерігав, як зростає Луїза.

А Луїза успадкувала батьків музичний талант. Вона стала професійною піаністкою, але виступала в концертних залах по всій Америці, а не на пароплавах на річці Міссісіпі. Після свого дебюту в невеличкій залі в Мілуокі Луїза знайшла під дверима, що вели на сцену, адресований їй пакунок. У ньому було єдине фото молодика в уніформі та аркуш із фортепіанним твором — «Гробниця, 1891».

Напередодні Другої світової війни Луїза заручилася з колегою-музикантом, скрипалем, якого зустріла під час концертного турне. Джек Мартін був уразливим та нервовим іще до того, як потрапив до японського табору для полонених у Бірмі, де його й доконали. До Америки він повернувся наркоманом і страждав від галюцинацій та кошмарів. Вони з Луїзою народили доньку, Жанету, однак жило подружжя погано, тож коли Джек щез із-перед її очей у 1950-х, Луїза, як здалося Мередіт, не надто й побивалася.