У Мередіт виникла здогадка, що одне з тіл належало Віктору Константу, чоловікові, котрий убив Анатоля та Маргариту Верньє. Офіційні папери свідчили, що Констант утік до Іспанії, де лікувався в різних клініках від сифілісу третьої стадії, але восени 1897 року повернувся до Франції. Друге тіло могло належати слузі Константа, котрий, як було відомо, був серед натовпу, що вчинив напад на Домен де ля Кад. Пояснити, ким був третій, виявилося набагато важче. Ця особа була не більше за чотири фути заввишки й мала ненормально довгі руки та викривлений хребет.

Іще однією подією, яка привернула увагу Мередіт, було вбивство кюре Антуана Желіса з Кустосси, яке сталося тієї самої ночі — на 31 жовтня 1897 року. Желіс був відлюдником. На перший погляд, його смерть не мала стосунку до подій у маєтку Домен де ля Кад, хіба що в збігу дат. Спочатку священика вдарили вугільними щипцями, а потім зарубали сокирою, що зазвичай лежала біля каміна в його помешканні. Газета «Кур’єр д’Од» повідомляла, що на голові нещасного нарахували чотирнадцять ран і численні проломи черепа.

То було вкрай жорстоке та явно невмотивоване вбивство. Зловмисників так і не знайшли. Усі тогочасні місцеві газети описували цю історію та її подробиці приблизно однаково. Розправившись зі старим священиком, убивці поклали його на стіл, а руки схрестили на грудях. Вони також перерили увесь будинок і зламали сейф, хоча племінниця кюре Желіса, котра за ним доглядала, сказала, що сейф однаково був порожній. Схоже, з будинку не забрали нічого.

Та попорпавшись ретельніше, Мередіт з’ясувала дві деталі, що крилися в одному з газетних репортажів. Перша полягала в тому, що ввечері напередодні Гелловіну дім священика в Кустоссі відвідала дівчина, за описами схожа на Леоні Верньє. Було знайдено записку, яку вона лишила. А друга деталь полягала в тому, що між пальців лівої руки вбитого була встромлена карта Таро.

Карта XV: Диявол.

Коли Мередіт про це прочитала й згадала, що сталося на руїнах гробниці, їй здалося, що вона все зрозуміла. Диявол, через свого слугу Асмодея, забрав те, що йому належало.

А питання про те, хто ж поклав оригінал колоди в скриньку Леоні та закопав її в пересохлому річищі, так і лишилося без відповіді. У душі Мередіт хотіла, щоб то був Луї-Анатоль, котрий під покровом ночі проник на територію маєтку та повернув карти на їхнє місце на спомин про свою тітку. Утім, розум підказував їй, що то, скоріш за все, був чоловік на ім’я Одрік Беяр, чию роль у цій історії вона й досі не змогла належним чином пояснити.