До їдальні увійшло кілька чоловік. Поглядали з цікавістю на сержанта, на Пйотра.

— Я зробив там усе потрібне, — вів далі, мов доповідаючи по службі, Мартуля, — і от зараз мушу почати формальне слідство. Вночі я пригадав собі, що начальство говорило про вас як про спеціаліста з старовини і що маєте тут копати коло костьолу. От якби так, щоб ви, — Мартуля знову заговорив непевно, — побачили, чи то скелет стародавній, може, і для вас придатний? Тоді й нам в Олесніці буде спокійніше, і слідство не треба буде провадити.

Він зітхнув, скінчивши свою розповідь про подію, яка схвилювала все містечко. Дивився очікувально і з надією в очах: що розумного скаже Пйотр і чи схоче його як слідчого із цього складного становища порятувати.

— Ходімо, — Пйотр рвучко підвівся, незважаючи на заперечення сержанта, розрахувався з буфетницею, і вони обидва вийшли на вулицю. Вже не відчував тісних черевиків, мав тільки єдине бажання якнайшвидше дійти до підвалу.

Сержант вів до східної частини містечка.

У солідній кам'яниці з гарно відбудованим фасадом, на якому висіла велика вивіска «Олесніцька пральня № 1», містилися контора, приймальня і прасувальня. Перуть у тильній частині корпусу, в прибудові, — так сказав сержант, а полоскати мають у новому басейні, у будинку поруч.

Назустріч сержантові й Пйотру з-за столу схопився кремезний чолов'яга.

— Добридень вам, — привітав директора сержант. — Ми хотіли б спуститися до підвалу. Дайте, будь ласка, ключі і йдіть з нами. Пан магістр, — показав на Пйотра, — приїхав з Вроцлава і теж огляне з нами те, що вчора відкопали. З наукової точки зору.

Директор ввічливо вклонився:

— Дуже приємно. Маємо клопіт. Вся робота припинилася. А я ж підписав зобов'язання, що до двадцять другого липня басейн закінчимо. — Він був справді стурбований і заклопотаний. — А тепер через це розслідування все спізниться. Ви можете чимось зарадити, сержанте? Це не вбивство? — занепокоєно і з надією глянув на Мартулю.

— Побачимо, побачимо, — пробурмотів той.

Темним коридором дісталися до сусіднього будинку. Вузькі кам'яні сходи майже вертикально збігали вниз. Під ногами плутався кабель тимчасової електропроводки. Тьмяні лампочки ледве освітлювали шлях. Сам вхід до підвального приміщення перекривали двері з масивним замком. Директор витяг ключі. За дверима був ще один невеличкий коридор, захаращений лопатами і кошами, — ними виносили землю. Потім ще одні двері, ще один замок.

Підвал, в якому вони опинилися, схожий був на замкову кімнату. Треба було розібрати кілька стін, щоб утворилося таке велике приміщення. У двох місцях залишено підпори з рештків муру, які зараз, у напівтемряві, скидалися на середньовічні колони. Посеред підвалу містилася глибока квадратна яма, що зяяла чорною пусткою.