Дівчинка замовкла і перевела подих. Рос Шенклін теж мовчав. Її тирада виявилася занадто довгою для його сприйняття. До того ж він спав п'яний, та ще й з розкритим ротом, і тепер йому дуже хотілося пити. Але щоб продовжити чудесний момент, він ладен був перетерпіти біль у пересохлій горлянці й роті. Облизавши сухі губи, він з трудом заворушив ними, намагаючись заговорити. Нарешті це йому вдалося.

— Як тебе звуть? — спитав він.

— Джоан.

Вона запитально поглянула на нього, і треба було відповідати.

— А мене — Рос Шенклін, — озвався він, вперше за бозна-скільки років назвавши своє справжнє ім'я.

— Мабуть, ви багато подорожували.

— Так, звісно, але не так багато, як хотілося б.

— Тату завжди хотілося подорожувати, але він дуже зайнятий на роботі в конторі. Йому завжди бракувало часу. Одного разу він таки вибрався з мамою до Європи. Ще до того, як народилася я. Бо подорож потребує багато грошей.

Рос Шенклін не знав — погоджуватися йому з цим твердженням чи ні.

— Але ж бродягам на мандри багато грошей не треба, — озвучила дівчинка його думку. — Саме тому ви й бродяжите, еге ж?

Він кивнув і облизав пересохлі губи.

— Мама каже, що погано, коли чоловікам доводиться бродяжити в пошуках роботи. Але зараз тут багато роботи. Всі фермери в нашій долині шукають, кого найняти. А ви працюєте?

Рос Шенклін похитав головою, злий на себе за те, що, всупереч своїй огиді до роботи, він відчув сором, зізнавшись, що не працює. Але на зміну цьому відчуттю прийшла інша думка. У цього прекрасного створіння був батько. І вона була йому як одна з винагород за його працьовитість.

— От була б у мене така дівчинка, як ти! — випалив він, піддавшись раптово усвідомленому пристрасному бажанню бути батьком. — Я би працював не покладаючи рук… Я би все зробив.

Вона вислухала його заяву з належною серйозністю.

— Значить, ви не одружені?

— Ніхто не захоче піти за мене.

— Захочуть, коли…

Дівчинка не відвернула носа, але удостоїла його бруд та лахміття несхвальним поглядом, якого він не міг не помітити.

— Ну, давай, кажи! — мало не вигукнув він. — Валяй!.. коли б мене вимити і вдягнути у пристойний одяг, коли б я мав респектабельний вигляд, коли б я мав регулярну роботу і коли б я не був тим, ким я є.