— Чи немає у вас часом роботи? — спитав у нього Рос Шенклін.
Гострі очі ледь затримали на ньому свій погляд.
— Долар на день і харчі, — пролунала відповідь.
Рос Шенклін проковтнув образу і взяв себе в руки.
— Я добре вмію збирати виноград і таке інше. Але чи можна найнятися до вас на постійну роботу? У вас тут велике ранчо. Я знаюся на конях. Я народився на коні. Можу ганяти гурти, їздити верхи, орати, об'їжджати — геть усе, що стосується коней.
Фермер кинув на нього недовірливий оцінюючий погляд.
— Щось не схоже, — був його вирок.
— Знаю, що не схоже. Дайте мені шанс. І все. Я доведу, що вмію обходитися з кіньми.
Фермер задумливо замовк і занепокоєно зиркнув на купу хмар, за якими зникло сонце.
— Мені потрібен погонич. Я дам тобі шанс показати себе. Іди й повечеряй з робітниками.
У горлі у Роса Шенкліна зовсім пересохло, і він з трудом вичавив:
— Гаразд. Я покажу себе. Де тут можна попити води і вмитися?
ЗМІСТ
ЗМІСТ