— Дякую за комплімент, — усміхнувся Релінк, здивовано відзначаючи про себе, що Шрагін сказав те саме, що казав йому учора ввечері Олендорф, — про дотримання у цій справі юридичних норм.

— Та біда, пане Шрагін, у тому, що ви арештовані СД, ви, а не хтось інший. А оскільки у нас не клуб філателістів, то тут провадиться слідство, а не триває загальна розмова, а слідство стосується вас, тільки вас.

— Оскільки ви вжили вираз «арештований», то не завадило б вам повідомити мене, за що я арештований.

— Допитую все-таки я, а не ви.

— Якщо підійти до нашої ситуації по-філософському, — зовсім спокійно мовив Шрагін, — то ще можна посперечатися, хто кого арештував і хто має більше прав на пред’явлення обвинувачення. Однак цікаво, за що я арештований?

Релінк, багатозначно помовчавши, чітко сказав:

— Ви арештовані як небезпечний ворог Німеччини.

— В такому разі я вважаю, що ви арештовані як небезпечний ворог моєї країни, — в тон Релінку відповів Шрагін і додав: — І я можу зараз же конкретизувати своє обвинувачення. Хочете?

— Допитую я.

— Тоді ви й потрудіться конкретизувати своє обвинувачення.

Релінк відхилився на спинку крісла, склав руки на грудях і довго дивився на Шрагіна мовчки й іронічно, а Шрагін точнісінько так само дивився на нього.

— Отже, ви не знаєте, за що арештовані? — не змінюючи пози, спитав Релінк.

— Не маю уявлення.

— А чим, дозвольте узнати, викликана ваша заява про те, що ви не даватимете показань? Де логіка? Адже арештований, що не відчуває провини, навпаки, не повинен боятися розповідати про себе.

— А я й не боюсь, — підхопив Шрагін. — Я просто ображений самою необхідністю доводити, що я не верблюд, тим більше що моя робота і мої вчинки вам добре відомі.

— Йдеться саме про ту вашу діяльність, яка до недавнього часу була нам невідома.

— Була невідома? Отже, тепер відома. Ну, а мені це невідомо, і цілком природне моє бажання узнати, про що йде мова.

— Мова йде про вашу ворожу Німеччині діяльність, — заговорив Релінк. — І навіть цією стандартною тактикою саботажу слідства ви доводите свою належність до діяльності, яку я назвав. Ми це вже не раз бачили, але закінчувалося це однаково: язики розв’язувались. Ми вміємо цього добиватись, запевняю вас, пане Шрагін.

— О, це зрозуміло, — кивнув головою Шрагін, — вам слід було б врахувати, що в Берліні мене знають. Знають там і про мій арешт. Для початку я вимагаю, щоб по відношенню до мене додержувалися відповідні закони німецької юрисдикції. Прошу це запротоколювати, — сказав Шрагін солдатові, і той, як слухняний механізм, заклацав на машинці.