— А ви знаєте цю неговірку людину? — підкреслено ввічливо звернувся Релінк до Шрагіна.

— Вперше бачу.

— Чуєш, Григоренко? Він тебе вперше бачить, він не знає тебе, а це ж Ігор Миколайович Шрагін.

Григоренко підвів голову і втупился на Шрагіна запаленими очима.

— Ігор Миколайович, — глухо і сумно, немов скаржачись, промовив Григоренко.

— Чудово! — підхопив Релінк. — Значить, ти знаєш цю людину. Його прізвище Шрагін? Так?

Григоренко ствердно кивнув головою.

— Ви подивіться краще, — раптом різко сказав Шрагін. — Ви помиляєтесь.

Григоренко довго дивився на нього і потім досить ясно сказав:

— Не треба, Ігоре Миколайовичу…

— Виведіть його, — наказав Релінк. І коли двері за Григоренком зачинилися, звернувся до Шрагіна:

— Все ясно. Григоренко знає вас, а ви знаєте його, і ми це фіксуємо.

За наказом Релінка до кабінету ввели Димка. Він мав кращий вигляд, ніж Григоренко, сам тримався на ногах, але обличчя його перекосили криваві синяки.

— Ти знаєш цю людину? — звернувся до нього Релінк.

— Цю? — по-дитячому перепитав Димко, пальцем показуючи на Шрагіна. — Ні, цю не знаю.

— Як? — скипів Релінк. — Ти ж казав, що знаєш Шрагіна, що тобі про нього розповідав твій знайомий Федорчук, а тепер уже відступаєшся?

— Чому відступаюся? — здивувався Димко. — Про Шрагіна мені справді розповідав Федорчук, але цей громадянин, може, зовсім і не Шрагін, я ж його не бачив.

Такого повороту Релінк явно не ждав і на мить розгубився. І від розгубленості він навіть пропустив можливість скористатись із слів Димка і прив’язати до Шрагіна раніше загиблого Федорчука.

Релінк люто глянув на Бульдога.

— Вивести, — наказав він і потім сказав Шрагіну: — Все ясно. Тільки нещадний керівник міг домогтися у своїх підлеглих такої дисципліни страху. Оця ваша людина, на прізвище Димко, дала про вас найдокладніші показання, а побачивши вас, проковтнула язика. Та ми зафіксуємо і це.