Запізнення Рут спочатку його непокоїть, потім починає дратувати. З невблаганною точністю годинник показує, що від дев’ятої — часу, самою нею призначеного, — минуло тридцять п’ять хвилин. Може, в такий спосіб вона хоче випробувати його терпіння? Міру свого на нього впливу? Коли це так, то нема чого й чекати. Він не терпить жіночих хитрощів, вона не повинна була до них вдаватись. Йому залишається одне — повернутися й піти. Він навмисне роздмухує в собі почуття образи, щоб подолати бажання залишитися, бо відчуває, яка сила таїться в надто довгому чеканні — воно вбирає в себе хвилину за хвилиною, поглинає їх, ущільнюючи час так, що втрачаєш уяву про його плин. Ернста дивує парадоксальність цього висновку. Врешті, ці тридцять п’ять хвилин тривали для нього не так уже й довго. Якби не годинникові стрілки…

Чиясь рука тихенько прослизає йому під лікоть. Рут! Вона стоїть поруч нього, задихана, з палаючими від швидкої ходьби щоками.

— Боже, яка я рада, що ти не пішов! Я так поспішала… Мені було прикро, що саме сьогодні ми не побачимось!

— Так би і сталося, якби я не зустрів давнього приятеля, — похмуро кидає Ернст. У нього відлягло від серця, але він не збирається цього виказувати, хай наперед начувається.

Рут розуміє, приятель — то вигадка, спроба захистити свою чоловічу гідність. Насмішкувате зауваження проситься їй на язик, але вона відчуває, що говорити нічого не слід. Та, правду кажучи, їй зараз і не до цього.

— Якби ти знав, з якої причини я затрималась: у нас була поліція!

Ернст, до краю вражений, зупиняється.

— Де це у вас? У тебе вдома? — стривожено запитує він. — Йому відомо, яку роль у назріваючому конфлікті з адміністрацією відіграє на заводі Герман Шварц, старший брат Рут, і серце його калатає, мов після удару струмом.

— Та ні ж, в аптеці,— роздратовано кидає Рут і скоромовкою веде далі: — Розумієш, кудись зникла Клара! — Вона витримує паузу, прагнучи приголомшити його цим повідомленням, але Ернст лише байдуже знизує плечима.

— Ну то й що? Чому це раптом зацікавило поліцію? Вона щось поцупила у вас в аптеці? Якусь життєдайну тинктуру чи чудодійний бальзам?

— Не жартуй, Ернст! Як ти можеш?

— Не плакати ж мені за твоєю Кларою! До речі, ти й сама, здається, не дуже її полюбляєш.

— Не настільки, щоб бажати їй лиха.

— Та звідки ти взяла, що з нею щось скоїлось? Мало які обставини могли її затримати. Хай собі тиняється де завгодно і з ким завгодно. Чому тобі про це турбуватись?

— Стривай… Хіба гер Себастьян тобі нічого не розповідав?

— Учора я повернувся додому пізно, і ми не бачились. Сьогодні вранці він пішов раніше звичайного, отже…