— Безпосередньо. Самою появою в моєму домі.

Стисло і коротко Нунке розповів, що Лютц деякий час був репетитором його сина і за цей час устиг прищепити хлопцеві навички й погляди, аж ніяк не сумісні з самим поняттям порядності, в тому розумінні слова, яке надавалося цьому поняттю всіма його предками фон Кронне, яке надає йому він, Йозеф фон Кронне, змушений в силу тимчасових обставин ховатися від усіх під остогидлим ім’ям Нунке.

— Я припускаю, що у вас з Лютцом була розбіжність у поглядах, — почав було Григорій, та Нунке нетерпляче спинив його.

— Найгірше полягає в тому, що хлопець кілька разів відвідував його в східному секторі, і моя дружина, фрау Берта, бажаючи виправити свій недогляд у вихованні сина, потай від мене розшукала колишнього репетитора, щоб поставити перед ним вимогу раз і назавжди припинити ці компрометуючі нашу родину зустрічі. На жаль, це сталося в день убивства, Берту й Лютца бачили разом, через недосвідченість вона повелася необережно. Тепер під загрозою наша фамільна честь, адже це побачення можуть витлумачити зовсім в іншому світлі. Навіть гірше: деякі газети прямо пов’язують появу «таємничої дами» з тим, що сталося в гаю під Каровом. Отже, східна поліція поведе розшуки і в цьому напрямку. Уявляєте, який зніметься лемент, коли поліція докопається до прізвища особи, з якою Лютца бачили востаннє? Іноді мені здається, ніби я втрачаю розум, так несподівано це на мене навалилося… — Нунке витер спітніле чоло, втупився в одну точку. — Пробачте, Фред, трохи відпочину, дуже шумить у вухах, певно, знову підскочив тиск.

«Берта? Берта?» — силкувався пригадати Григорій. І раптом перед очима постали аркушики листа до Матіні, списані розгонистим почерком Карла Лютца. «Так, Лютц згадував якусь Берту, свій безрадісний з нею роман, щось писав і про хлопчика — свого вихованця. Он, виявляється, в чому справа! А що, як Нунке стежив за дружиною і підіслав убивць, щоб усунути Лютца з свого шляху?.. Ні, він не діяв би так безрозсудливо! Та і весь вигляд його свідчить про те, що він і сам приголомшений несподіваним для себе відкриттям».

— Я обмірковував тисячі варіантів контрдій, — знову заговорив Нунке, — але не можу вдатися до жодного, поки не знаю, як стоїть справа там. Скориставшись можливостями вашого агентства, ви могли б мені зробити неоціненну послугу — розвідати, в якому напрямку ведуться пошуки, чи знає господарка квартири, яку винаймав Лютц, прізвище Ганса й Берти? Дружина стверджує, що відрекомендувалась їй просто матір’ю одного з учнів Лютца. Я не певен, що це так. Берта зараз у такому пригніченому стані, її так мучить страх, що вона сама не дасть ради своїм словам. Що ж до Ганса, то після моєї з ним розмови… — Нунке стиснув кулаки, і Гончаренкові стало шкода бідолашного хлопця.