До начальника місцевого відділку Народної поліції Вагнера Фред Шульц прийшов як особа цілком офіційна — директор агентства. Вийнявши з портфеля купку паперів, Григорій поклав їх перед собою і, відколюючи від кожного копію, один по одному передавав начальникові відділку, коротко пояснюючи:

— Заява на розшук доньки Кароліни Лемберг, жительки Франкфурта-на-Майні. Шістнадцятирічна Ельза Лемберг зникла в березні сорок п’ятого року під час свого перебування в Берліні на короткотермінових курсах медсестер. Минулого року берлінські знайомі Кароліни Лемберг нібито бачили Ельзу в районі Карова… Франц Рейман подав клопотання про розшук своїх батьків, Якоба Реймана і Гертруди Рейман, які загубили його в потоці біженців з Берліна в семирічному віці. Де вони жили в Берліні, не пам’ятає, за його описами, це, очевидно, передмістя. Ми перевірили всі можливі варіанти, та ніде сліду Рейманів не знайшли. Залишився Каров… Сімдесятирічна Клара Пфеффер розшукує свого сина Леопольда Пфеффера, який ховається від сплати аліментів. Хтось повідомив, стару, що нині її синок проживає в Карові. Ми встановили, що це справді так. Ось його адреса і виконавчий лист на стягнення аліментів. Прохання переоформити цей лист і офіційно вручити за місцем його роботи. Що ж до двох перших заяв, то я попросив би вашої допомоги в розшуках означених осіб, бо з відомих вам причин доступу до ваших архівів ми не маємо… Шкодую, це може завдати вам зайвого клопоту, але іншого виходу я не бачу.

Начальник відділку, високий, худорлявий, з покресленим глибокими зморшками обличчям, що свідчило не так про вік, як про виснажуючу хворобу, підвів на співрозмовника погляд розумних і напрочуд ясних очей. В них мигтіли насмішкуваті вогники:

— А я бачу. Хай ваші клієнти звернуться безпосередньо до нас. Навіщо ж така проміжна інстанція, як ваше приватне агентство? Навіщо їм сплачувати вам гонорар, коли в справах, що стосуються розшуків у нашому секторі, вони можуть на цілком законних підставах звернутися до нас? Тим більше, що роботу, пов’язану з розшуками, доведеться провадити нам-таки! Виходить навіть незручно: ви пожинаєте лаври, а ми на вас працюємо!

Григорій розсміявся:

— А знаєте, я подумав саме про це, коли зайшов до вас, гер Вагнер! Безумовно, частка істини у ваших словах є. Але не вся істина. Не забувайте, в справі Рейманів ми зробили чимало, я б навіть сказав, основну роботу. Здебільшого так і буває: поки натрапиш на слід, доводиться і попоїздити, і перегорнути гори паперів. Що ж до гонорару, то наше агентство в таких складних випадках може від нього зовсім відмовитись, звісно, врахувавши вже зроблені витрати. Мета ж у нас одна: допомогти людям поновити родинні зв’язки, розірвані війною.