— От що, гер Шульц. — Начальник відділку скосив очі на візитну карточку відвідувача. — Давайте зробимо так: ці за… — З грудей у нього вихопився надсадний кашель, обличчя почервоніло, з очей побігли сльози.

Григорій навіть не уявляв, що кашель з такою силою може тіпати тіло людини. Помітивши на столі термос, він без довгих роздумів відкрутив його кришку, понюхав, що в ньому, і наповнив пластмасовий стаканчик теплим чаєм. Вагнер помацав рукою в шухляді, витягнув коробочку з таблетками, кинув дві з них у рот, запивши чаєм. Пароксизм кашлю поволі став проходити. Вагнер знесилено відкинувся на спинку стільця, витираючи піт, що рясно зросив йому чоло і тепер стікав тоненькими цівочками по виораних рівчаками зморшок щоках.

— Я втомив вас, гер Вагнер, — сказав Григорій, — до того ж дозволив собі запалити сигарету. Пробачте, я не знав… Побачив у попільничці недокурки і вирішив, що то ваші.

— А мої і є.— Вагнер по-змовницькому посміхнувся, витер обличчя хусточкою і пояснив: — Не хочеться позбавляти себе останньої втіхи. Однаково мої відбиті в Бухенвальді легені ніщо не врятує. — Він мовив це з простотою людини, яка давно змирилася з неминучим, і Григорію ніяково було казати щось заспокійливе. Він лише зітхнув.

— То на чому ми спинились? Ага, ці дві заяви! Оскільки ви їх привезли і проробили певну роботу, спробую вам допомогти. Але надалі… Тут треба поміркувати, як взагалі налагодити справу розшуків, пов’язавши роботу між секторами. Треба сподіватись, що відповідні інстанції це вирішать. Аліменти цього негідника примусимо платити. У вас усе?

— Майже все. Розшуки за оцією заявою щодо Карла Лютца довелося припинити. Про його трагічну загибель родич, який його розшукував, уже знає. Я захопив її лише тому, що наш клієнт уповноважив мене довідатись, чи вже закінчилося слідство. Його хвилює спроба деяких газет замовчати про політичну суть убивства. Я, звісно, розумію, що не можу допитуватись, в якому напрямі ведеться слідство, і викладаю лише позицію мого клієнта, його тверде переконання, що Лютца вбито в зв’язку з переїздом у східний сектор. Він просить слідство звернути на цю обставину особливу увагу. Залишити вам його заяву, щоб ви могли передати її слідчим органам?

— Гадаю, в цьому немає потреби. Саме так ми і трактуємо вбивство.

— Тоді не смію вас більше турбувати. Дуже вдячний за увагу й час, що ви мені приділили.

— До побачення! Про результати розшуків Рейманів і Ельзи Лемберг ми вас повідомимо.

За кілька кварталів «опель» довелося зупинити. З школи, повз яку пролягала дорога, висипали учні молодших класів і мов барвисті горошинки, розкотились по тротуарах і бруківці. Як усі діти в усьому світі, вони розмахували портфельчиками й ранцями, використовуючи їх і як знаряддя бою, реготали, сварились, перегукувались.