«Бува, я не помилився? Та ні ж: пошта, третій поворот праворуч, усе, як казав Больман…»

— Гер Мейєр? Гер Франц Мейєр?

— До ваших послуг!

— На виїзді з Бланкенбурга у мене щось сталося з запаленням. Хотів повернути назад, та зустрічний шофер порадив звернутися до вас. — Григорій, вичікуючи, зупинився.

— Такий бравий парубійко з русявим чубом з-під синього берета? — пильно дивлячись на Григорія, відповів Мейєр.

— Атож… Веселий хлопчина, шкода, немає переднього зуба.

— Він навмисно вирвав його, щоб вставити золотий, — Посмішка знов з’явилася на устах Мейєра, та очі дивилися з холодною запитливістю.

Григорій неквапливо витягнув срібний портсигар з примхливою золотою монограмою.

— Гарна штучка!

— От тільки псує весь вигляд застібка.

— А який камінь у ній був?

— Смарагд.

— О, цвіт надії! Точно такий є і в мене. Приміряти?

— Неодмінно!

Мейєр спритно витягнув з жилетної кишені плескату коробочку від патефонних голок і вставив зелений камінець в оправу застібки.

— Слухаю вас, гер…

— Фред Шульц. Віднині я підтримуватиму з вами зв’язок.

В очах Мейєра заметався страх.

— Щось трапилося з Больманом?

Григорій невдоволено поморщився: