— Пробачте, іноді втрачаєш над собою владу. Нічна буря вкрай виснажила мене… А після безсонної ночі… Втім, це не має ваги… Батько казав, у вас до мене лист?

— Прошу! А в цих згортках подарунки для дітей.

Розкриваючи конверт, Берта прихопила і краєчок списаних аркушів. Тоненька паперова стрічка, помережана літерами, звисла збоку, відтявши закінчення чи окремі склади слів. Це заважає читанню, та дружина Нунке, певно, наперед знає напрямок думки чоловіка, його схильність до моралізування. Очі її швидко бігають по рядках, губи кривляться в насмішкуватій посмішці.

— Ну що ж, скажете Йозефові: у нас все в нормі. Діти здорові, поводять себе пристойно. З грошовим переказом може не квапитись, у мене дещо залишилось. Здається, й усе… Звісно, крім привітань.

— Хіба ви не напишете бодай кілька рядків?

— Ні… Може, пізніше, тільки не сьогодні! Він мусив би пам’ятати, який нині день.

— Тоді я завинив перед вами подвійно: прийшов не тільки рано, але й невчасно. Повірте, мені прикро, дуже прикро…

Григорій з подивом вслуховувався в цей потік скарг, вражений несподіваною відвертістю малознайомої йому жінки, її зовнішнім виглядом.

— Дозвольте вам побажати всього найкращого і ще раз пробачте! — Григорій підвівся, та Берта з несподіваною жвавістю нахилилася вперед і порухом руки запросила його знову сісти.

Ще кілька хвилин, гер Шульц! — вигукнула вона, червоніючи. — В Йозефовому листі багато настанов і нічого такого, що могло б задовольнити звичайну жіночу цікавість. Може, хоч ви розкажете про столичне життя? Зважте, ми тут живемо дуже самотньо. Це має свої переваги, але часом хочеться опинитися в обстановці, до якої звик, бодай почути про те, що у вас діється… То що ж нового в Берліні?

Перед очима промайнули всі бачені останнім часом театральні афіші та анонси. З них Григорій і почав свою розповідь. Берта слухала його неуважно. її нетерплячий погляд раптом згасав, ставав відсутнім, ніби перед нею пропливали картини, аж ніяк не пов’язані з почутим. Схаменувшись, вона силувано посміхалась, кидала якусь репліку чи про щось запитувала і знов-таки, не вислухавши відповіді, поринала в задуму.

— Ось, мабуть, і все, що впало мені в око. Як бачите, цікавого не так уже й багато, — пробував закінчити розмову Григорій.

— А чим спокушають нас, Євиних доньок, столичні універмаги? — поспішно запитала Берта.

— Як і більшість чоловіків, я помічаю жіночі оздоби й туалети лише тоді, коли вони на гарній жінці. І не самі по собі, а як невід’ємна її частка. Строкатість вітрин робить усі речі безликими. А ярлики з цінами! Старанно вималювані на них цифри скидаються на коротконогих, череватих карликів, що толочать ногами ніжність мережива і серпанків. Згодьтесь, у цьому є щось несумісне.