— Ну що ж, домовились.

— Дозвольте йти?

— Йдіть.

— Ну і задав же ти мені задачу, — похитав головою полковник.

Вони сиділи в маленькій затишній кімнаті. М’яке рожеве світло точилося на низькі рожеві канапи, загравало з кришталем і порцеляною, що, наче на параді, вишикувались у скляній гірці. А на вікні, серед сірих шовкових фіранок, підстрибував у клітці папуга.

— Я все розумію, але наказ є наказ — якнайшвидше забрати тебе звідси. Тепер усі підозри можуть збігтися. Але, з другого боку… вони ще вірять тобі. Та й справ незавершених чимало: Лемке, Гамбург, школа. Після втечі Воронова Домантовичу, звичайно, стало легше, ти кажеш, його навіть пророчать у керівники російського відділу. Ну й молодець же ти, Григорію!

— Про Домантовича я дізнався від Больмана. Він був добряче напідпитку, і доводилось ставити йому навідні запитання. Але навіть у п’яному стані цей лобуряка розумів, що розповідати про шкільні справи не можна. Можливо, якісь деталі знайдете в цих плівках. Проявите їх, і багато чого стане зрозумілим.

— Я мушу подякувати тобі за Воронова від імені командування. Бачиш, як воно вийшло: він не тільки перебіг, а ще й прихопив важливі документи, роздягнув школу догола, і задоволений старий чорт про одне тільки мріє: матінку Росію побачити. Цікава постать… А в Москві вимагають берегти тебе, забрати якнайшвидше…

— Мені потрібен ще тиждень-два, аби завершити те, чого без мене ніхто не зробить: запобігти диверсії з худобою і з’їздити в Гамбург. Я повинен побачити родину Нунке — дружину і хлопчика. Головне — хлопчик. Треба зберегти в ньому те зерно людяності, що його виростив у ньому Лютц. Врятування хлопчика, через якого він загинув, буде незримим, але вічним пам’ятником Карлу. Я відчуваю, що з Ганса може вирости чудова людина, талановитий художник. Про це писав Лютц, а батько не дозволяє Гансу займатися живописом. Можливо, вони переїдуть у східний сектор — там проживає брат Берти…

— Я все розумію, але боязко відпускати тебе в Гамбург. Адже може статися так, що, поки ти будеш у Гамбургу, нам доведеться відвернути диверсію з отруєнням худоби. Може, вчинимо так: ти перш за все вирушиш на цей завод і одержиш інформацію, чи отруєні вже суміші і на які ферми їх відправлено. А тоді можеш їхати в Гамбург.

— А якщо хоч частину товару вже відправлено, мені доведеться негайно зникнути? А як же Домантович?

— Про Домантовича наказу нема. А от про тебе все розписано. Приїдеш у східний сектор на машині, а ми організуємо тобі «автомобільну катастрофу». Потім, залежно від обставин, швидко поховаємо як невпізнаного або ж покладемо в госпіталь.