— Приїхали!

Білозуба усмішка освітила обличчя шофера. Тепло її передалось Григорію, і він усім своїм єством раптом відчув — нічого поганого з ним не станеться.

Тітонька Емма так само сиділа біля свого прилавка. Народу о цій порі було мало. Григорій і шофер підійшли до вільного столика: до них відразу ж підсів біловолосий хлопець. Григорій добре пам’ятав його: хлопець запросив їх відвідати чоловіка тітоньки Емми, який і досі лежить, але дуже хоче побачитися з її друзями.

Не встиг Григорій переступити поріг маленької кімнатки, як одразу опинився в міцних обіймах.

— Гер фон Гольдрінг! — голос захлинався від радості, чоловік так міцно притискував його до себе, що Григорій не міг роздивитись, хто це. Але голос, голос… Ні, він не міг помилитись, це був голос Курта.

Нарешті чоловік випустив його з обіймів, і Григорій побачив сяючі очі свого колишнього денщика.

Всі хвилювання й тривоги останніх днів кудись зникли; Григорія охопила безмежна радість. На нього повіяло чимось рідним і дорогим.

— Все-таки ми зустрілися!.. Ніколи не думав, що знову побачу вас… Писав листа Матіні й не сподівався… Потім Лідія озвалася, що зустрілася з вами в Італії й допомагає вам… А згодом вона перестала мені писати, образилась, що я живу в Німеччині. Кличу її, пояснюю, що повинен спокутувати провину свого народу… А вона каже: це можна робити скрізь, вона теж не може полишити країну, де народилася, де могили її рідних. Так і поневіряємось. Я вже відіслав декілька листів, а відповіді все нема. Поїхати в Італію зараз не можу, дуже багато роботи.

— Нічого, все владнається. Я розмовляв з Лідією, вона кохає тебе, теж мучиться і Страждає. Багато допомагає Чезаре, Джузеппе… До речі, як вони там?

— Маріанна тепер дружина Джузеппе, його активний помічник. Чезаре, завдяки старанням Матіні, потрапив у санаторій, правда, зовсім вилікувати його не вдалося, Лідія писала мені і про якусь гарненьку циганку, вони заприятелювали, і Матіні від неї в захопленні. Йому вдалося звести на ноги її хвору доньку, і Агнеса, так, здається, її звуть, — душі не чує за ним. Нарешті любов і щастя оселились у домі Матіні. Вони чекають поповнення — Агнеса виношує під серцем дитинку. На жаль, відомості мої застарілі, їм півроку.

— Все, що ти розповів, дуже цікаво. Я щасливий, що почув звістки про своїх друзів… Ти знаєш, що привело мене сюди?

— Так, я саме той, кому доручено з’ясувати все стосовно відкриття верфі й зайнятись Лемке…

— Я радий за тебе!

У двері постукали. На порозі з’явився Крістіан.

— Приїхав батько. Каже, що Брукнер збирається на ринок у Гамбург. Треба вирушати. Я здаля покажу вам його.