78

78

Два місця потому, ближче до першого, трошки запізнілого снігу, я пригадав ці свої думки і зрозумів, що не мав рації. До цього часу скринька Тараса Григоровича із записками вже здійснила закручений шлях на аукціон до Санкт-Петербурга та назад до Києва як подарунок багатого українця із Тюмені своїй історичній батьківщині. Про цей подарунок навіть написали в газетах. Отримані шість тисяч доларів я цілком віддав Петру — його суперником на виборах був якийсь бізнесмен із необмеженими фінансами. Переміг Петро. Коли він після перемоги заходив до нас ненадовго з пляшкою хорошого коньяку, я помітив, що він підкоротив свої вуса. Тоді ж він розповів мені про свою нещодавню зустріч із полковником Тараненком. За словами Тараненка частина піску була перевезена для експерименту в Крим. У чому полягала суть цього експерименту, можна було тільки здогадуватися.

Починалася зима. Ми з Гулею дивилися із вікна на білі пластівці снігу, які повільно летіли до землі. На підвіконні, втупившись поглядом у скло, нерухомим опудалом стояв хамелеон.

— Азра, — промовив я, дивлячись на нього і пригадуючи другу ніч біля могили дервіша, коли ми ховали майора Науменка.

— Що? — запитала Гуля.

— Азра, лагідний янгол смерті... Аман розповідав мені цю легенду...

— Азра, — задумливо повторила Гуля. — Так хотіла мене назвати мати. Батько був проти. Йому подобалося ім'я Гуля.

Я замислився. Пригадав ті сліди на піску.

А Гуля знову говорила, що хоче піти працювати. Я слухав її, мовчки кивав. І думав про те, що краще б нам до початку весни бути нероздільно разом і вдень, і вночі. Виходити інколи на вулицю, щоб послухати, як рипить під ногами сніг, і повертатися до затишного дому. Розмовляти ночами, натомившись від кохання. І мріяти вголос, мріяти про що завгодно.

Мене тривожило передчуття, що хтось або щось перерве спокій нашої зими. Що обставини виявляться сильнішими за почуття. Що я проклинатиму свою цікавість і при цьому платитиму, платитиму, платитиму за рахунками, які виставить мені життя.

Я обійняв Гулю, пригорнув її до себе. Спробував примусити себе ні про що не думати, а тільки дивитися на сніг. Безупинно і не моргаючи, як хамелеон.

Вийшло.

Епілог

Епілог

За кілька днів я гортав рукопис Гершовича. За вікном і далі падав сніг.

Гуля була на кухні — варила казахський суп.

Хамелеончик облюбував підвіконня і тепер нерухомо лежав на маленькій подушці, зшитій Гулею спеціально для нього з моєї старої фланелевої сорочки.

Мій погляд затримався на сторінці зі щоденниковим записом. Вгорі стояла дата: "21 червня 1969 року".