Яринка і Ганна багато часу провели біля цієї складної красивої машини, обізнаючись з усіма її особливостями і завжди захоплюючись тим, як Король і Орленко глибоко продумали кожну дрібницю, передбачили кожну найменшу деталь.

Остаточна реакція мала проходити під великим тиском і при значно пониженій температурі. Конструкція компресора була дуже надійною і простою. Подруги часто згадували добрим словом конструкторів машини.

Реакція мала проходити у стальній, викладеній зсередини ебонітом бомбі. Складна система охолодження забезпечувала рівну і постійну низьку температуру. Всі ці умови визначив ще Коробов, і нехтувати ними не годилося — тим більше, що всі формули, записані у невеличкий сірий зошит, виявилися бездоганно правильними.

І одного теплого літнього вечора, коли над Києвом, забарвлюючи усе у ніжно-рожеві тони, заходило сонце, подруги взялися до останнього досліду. Вони нарочито вибрали таку пізню годину, щоб ніхто не заважав їхній роботі, щоб зайві люди не тинялися по лабораторії і біля компресора.

А ще до того ні Яринка, ні Ганна не були впевнені в успіхові цієї своєї спроби. Отже, вони зробили все, щоб останній дослід проходив без людей.

У своїй лабораторії, затаївши подих, намагаючись не ворухнутися, відважували вони з точністю до міліграма матеріал для майбутньої реакції. Вже давно закінчилися вагання і невдачі першого часу, вже давно аналізи зійшлися з записами Коробова. Але саме тепер і починалося хвилююче і навіть страшне. Саме тепер доходили подруги до таємниці вибуху в лабораторії, і від того, що цей вибух мав таку неймовірну силу, ставало трохи страшнувато.

Вони обережно, ніби священнодіючи, закрили змішані реактиви у блискучій сталевій бомбі. Останній компонент реакції — велику дозу азотної кислоти — треба було влити перед самим початком роботи компресора, щоб усі процеси відбувалися вже під великим тиском.

Потім вони спустилися в підвал, де компресор стояв, ніби чекаючи початку роботи. Поруч нього стояли два балони з азотом; у бомбу мало нагнітатися не звичайне повітря, а інертний азот.

У халатах, з блискучими балонами в руках, у півтемряві лабораторних коридорів Яринка і Ганна самим собі нагадали якихось середньовічних алхіміків. Яринка навіть сказала про це, і вони посміялися трохи, проте якось стримано і ніби неохоче.

А в кімнаті з низькою стелею, де стояв компресор, було багато електричного світла, білого і сліпуче ясного, так що будь-яка подібність до середньовіччя зникла і навіть сила майбутньої вибухової речовини перестала здаватися такою страшною.