Марина сиділа біля стола, навіть не посміхнувшись прибулому. Зараз її найменше цікавив містер Кервуд. Але раз він уже прийшов, доводилося бути чемною.

— У вас сьогодні поганий настрій, — сказав Кервуд, сідаючи. — Чули, яке прикре зведення сьогодні?

— А в мене таке враження, ніби це зведення навіть обрадувало вас…

— Ні, ви помиляєтеся, — спокійно заперечив Кервуд. — Воно мене не обрадувало, а тільки викликало деякі міркування…

Він з хвилину помовчав, дивлячись на Марину, потім сказав:

— Я хочу запропонувати, вам їхати працювати до Америки, Не дивіться на мене так сердито. Я ж не пропоную вам зради. Я хочу, щоб ви поїхали до нас цілком офіціально. Я можу гарантувати вам все: славу, багатство, право бути творцем найновіших літаків у світі. І якщо вже буде десь знаменита людина, то це буде саме Марина Токова, видатний, ні, більше — славетний інженер…

Слухаючи Кервуда, Марина прислухалася до себе. Його слова будили в ній давно згасле почуття честолюбства, будили, але не розбудили. Марина ясно відчувала, що все це минулося давним-давно і вся красномовність американця не залишає ні найменшого сліду ні в її думках, ні в її душі. І вона щиро зраділа від того, що справді стала міцнішою й сильнішою за час роботи у великому колективі інституту, і радість ця надала твердості її словам.

— Можете облишити всі свої пропозиції, — сказала вона. — Ваша фірма ніколи не бачитиме мене своїм співробітником. Мені не треба ні ваших грошей, ні вашої слави. І взагалі годі про це.

Кервуд дуже здивувався. Довгі місяці, які провів він на заводі, ще не перевчили його. І тому він сказав:

— Але ви мусите мені твердо пообіцяти: коли німці розіб'ють Росію і вам доведеться тікати, ви поїдете саме до Америки і працюватимете саме в нашій фірмі…

Спочатку Марина не все зрозуміла, та коли вдумалась у зміст сказаного, їй від люті аж дух перехопило. Поволі, не зводячи очей з американця, підвелася вона зі свого стільця.

— Слухайте, ви, — сказала вона на диво спокійно. — Вийдіть звідси і більше ніколи до мене не приходьте. Ви не знаєте нас! Коли б навіть я залишилася зовсім сама у цілому світі, я і тоді билася б проти німця, проти ворога доти, поки руки мої змогли б тримати зброю. Ясно це вам? Отак і перекажіть усім вашим фірмам. А зараз геть звідси! Геть! — вигукнула вона.

Марина була така розлючена, що Кервуд поспішив піти з її кабінету. Він вийшов у коридор і, вважаючи себе даремно ображеним, подався просто до Валенса скаржитись. Адже він не почував за собою жодної провини. З його точки зору було навіть дуже люб'язно запропонувати Марині роботу на всякий нещасливий випадок.